Співдружність. Енн Патчетт

одна красуня сидить собі вдома, коли до неї у двері стукає коп, – мовив Ломер. Першої миті Фікс навіть не зрозумів, що то Ломер розпочав одну зі своїх побрехеньок. З Ломером завжди так було:

      – З копом був собака, щось на кшталт бігля, може, трохи більший за бігля, і вигляд у нього геть винуватий! Так отой бігль хоче глянути на жінку, але не може, все відводить очі донизу, на траву, немовби загубив там копійку.

      Балачки. Фікс сидів за кермом, вікна в машині були відчинені. По рації передавали накази цифровим кодом, а тому Фікс прикрутив гучність, аж поки всі слова та цифри не злилися в єдиний тріскітливий фон. Ломер із Фіксом не мали якогось певного маршруту. Вони просто патрулювали район міста. Стежили за порядком.

      – Так-от, – вів далі Ломер, – коп нарешті зібрався на силі. То було нелегко. «Пані, – спитав він, – це ваш собака?» Вона відповіла, що так. «Мені шкода, мем, але сталась аварія. Ваш чоловік загинув». Ну, тут можеш собі уявити: красуня в шоці, сльози, крик тощо. А пес усе ще сидить, понуривши голову. «Але пані, – каже коп, хоча й видно, що йому незручно це казати, – мушу повідомити вам ще дещо». Тут він доходить до головного: «Тіло вашого чоловіка… коли ми його знайшли… він був голий». Жінка здивовано перепитує: «Голий?» Коп киває, прокашлюється. «Ще одне, мем. У машині разом із ним була жінка, вона теж не вижила». Тут кралечка видає якийсь дивний звук, щось середнє між схлипуванням та зойком. І ось коп промовляє останню фразу. В нього немає вибору: «Ваш собака був із ними у машині. Він єдиний, хто вижив». У цей час собака схиляє голову на передні лапи, немов справді шкодуючи за тим, що й він не загинув разом з господарем.

      Фікс повернув машину на Альварадо. То сталося 2 серпня 1964 року, і хоча була вже майже дев’ята година вечора, ще не зовсім стемніло. Повітря в Лос-Анджелесі пахло лимонами, асфальтом та вихлопними газами мільйона автівок. На тротуарах обабіч вулиці ще гуляли діти, штовхаючи одне одного та втікаючи – бавилися.

      Проте водночас на вулиці вже почала виходити нічна шпана: крадії, гопота, повії, наркомани в пошуках дози, створюючи всі разом ринок обміну. У всіх було що продати, купити чи вкрасти. Ніч поки що лише розпочиналася. Ніч іще не зацарювала.

      – От зізнайся мені, ти сам це все придумуєш? – запитав Фікс. – Отак їздиш собі три години поспіль і мудруєш щось у голові? Чи вичитуєш анекдоти в якихось журналах, щоб потім видати їх при слушній нагоді?

      – Та ніякий це не анекдот, – відповів Ломер, знімаючи сонцезахисні окуляри, бо сонце вже майже сіло за небокрай. – Я розповідаю тобі те, що сталося насправді.

      – З тобою, – гмикнув Фікс.

      – З кимось, кого я знаю. З братом одного мого знайомого.

      – Та пішов ти! Я серйозно.

      – Заспокойся та просто дослухай. Отже, коп висловлює їй своє співчуття, передає повідець і йде собі геть. Собаці пора заходити до хати. Увесь цей час він поглядає через плече назад, на копа, як той сідає в машину. Коли жінка заводить його до хати, то зразу ж знову починає розпитувати: «То він був голий? Він був у машині і був голий?» Голос Ломера нагадував голос не невтішної вдови, а розлюченої дружини. А пес