Друга фундація. Айзек Азімов

тиша, відтак Прітчер із напругою в голосі запитав:

      – Із ким, сер?

      – З одним юнаком, уродженцем Калгана. Його звуть Бейл Ченніс.

      – Ніколи не чув про нього, сер.

      – Я знаю. Але він меткий на розум, честолюбний і не навернений.

      Важка щелепа Прітчера на мить здригнулася.

      – Я не бачу в цьому переваги.

      – Але вона існує, Прітчере. Ви винахідливий і досвідчений чоловік. Ви добре мені служите. Але ви навернений. Ваша мотивація – це просто штучна та безпорадна відданість. Коли ви втратили свої істинні мотиви, то ви втратили дещо іще – якийсь важко вловимий стимул, який я, ймовірно, не зможу нічим замінити.

      – Я не відчуваю цього, сер, – похмуро відповів Прітчер. – Я добре пам’ятаю себе в ті часи, коли був вашим ворогом. І не відчуваю, що мені чогось бракує.

      – Звичайно ж, не відчуваєш. – Рот Мула сіпнувся у посмішці. – Твоя думка в цьому питанні навряд чи може бути об’єктивною. Таким чином, цей Ченніс – честолюбець за вдачею. Він розуміє, що його кар’єра залежить тільки від мене, і робитиме все, що завгодно, аби посилити мою владу, тому що цей шлях до його слави може бути довгим і далеким. Якщо він полетить з тобою, це спонукатиме його до пошуку – і цей пошук він провадитиме сам, заради себе.

      – У такому разі, – вже наполегливіше сказав Прітчер, – чому б вам не зняти з мене контроль, якщо ви вважаєте, що це мене покращить. До мене тепер навряд чи можна ставитися з недовірою.

      – А от цього ніколи не буде, Прітчере. Доки ти перебуваєш на відстані простягнутої руки або пострілу бластера, ти постійно будеш наверненим. Якби я дав тобі зараз волю, то наступної миті був би вже мертвий.

      Ніздрі генерала розширилися.

      – Мені боляче від того, що ви так вважаєте.

      – Я не хочу тебе образити, але зараз ти не в змозі зрозуміти, якими могли би бути твої почуття, якби вони формувалися вільно, згідно з твоєю природною мотивацією. Людський розум не терпить контролю. Через це звичайний гіпнотизер не може загіпнотизувати людину всупереч її волі. Я можу, бо я не гіпнотизер, і, повір мені, Прітчере, те обурення, яке ти не можеш зараз проявити, тому що навіть не здогадуєшся про його наявність, це не те, з чим я хотів би зіткнутися.

      Прітчер нахилив голову. Ця марна розмова виснажувала його.

      Він із зусиллям промовив:

      – Але як ви можете довіряти цій людині? Я маю на увазі, повністю – так, як мені, наверненому?

      – Ну, цілковито, мабуть, довіряти не можу. Саме тому ти повинен летіти з ним. Розумієш, Прітчере, – Мул занурився у своє крісло з м’якою спинкою, в якому він нагадував недоладну живу зубочистку, – якщо він наткнеться на Другу Фундацію і станеться так, що співпраця з ними здасться йому вигіднішою, ніж зі мною… Розумієш?

      В очах Прітчера промайнуло глибоке задоволення.

      – Так буде краще, сер.

      – Абсолютно точно. Але пам’ятай – він повинен мати цілковиту свободу дій, наскільки це можливо.

      – Звичайно.

      – І… ще одне, Прітчере. Цей молодик – гарний, приємний