Золота осінь Гетьманщини. Валентин Чемерис

сам цар Петро, якщо бажав залишитися інкогніто.

      Петро влаштував тріумфальний похід у Москву – з нагоди річниці Полтавської битви. На тім параді провели тисячі шведських полонених, серед яких виявився і…

      Так, так, Йоганн Крузе, сурмач і перший – щоправда, на одну чи дві ночі – чоловік Марти Скавронської, яка вже була Катериною Олексіївною, коханкою самого царя і навіть народжувала йому дітей. Йоганн Крузе необачно відкрився своїй жінці: «Це ж я, Йоганн Крузе, твій чоловік, сурмач, а ти сплуталася з якимсь Петром!»

      Обурена Марта, яка вже була Катериною, поскаржилась на свого першого чоловіка своєму коханцеві і долю необачного сурмача Йоганна Крузе було в один момент вирішено: його схопили та етапом без суду і слідства відправили до Сибіру, де й запав його слід. Цього разу вже назавжди. Відомо, що сурмач Йоганн Крузе помер 1721 р., кленучи на всі заставки Марту Скавронську.

      Подальша доля Марти Скавронської, служанки пастора, дочки селянина, яка в Росії стала Катериною Олексіївною Михайловою, склалася не просто щасливо, а карколомно щасливо. Ще до законного заміжжя з Петром I вона народить йому двох дочок – Анну і Єлизавету. Як свідчили сучасники, вона не просто захопила царя, а й взяла над ним гору, хоча він був буйним і некерованим, – навіть сам із собою, бувало, нічого не міг вдіяти, а Марта…

      Марта, вона ж Катерина, одна в усьому тодішньому світі «могла совладать с царем в его припадках гнева, лаской и терпеливым вниманием успокоить приступы судорожной головной боли Петра, по мемуарам Бассевича: – звук голоса Катерины успокаивал Петра; потом она сажала его и брала, лаская, за голову, которую слегка почесывала.

      Это производило на него магическое действие, он засыпал в несколько минут. Чтоб не нарушить его сон, она держала его голову на своей груди, сидя неподвижно в продолжение двух или трех часов. После он просыпался совершенно свежим и бодрым».

      До весни 1711 р. Петро так прикипів до принадної та легкої характером колишньої служниці, що велів вважати Марту-Катерину своєю жоною і навіть взяв її в нещасливий для російської армії (але хто знав, що він виявиться нещасливим) прутський похід. Датський посланник Юст Юль так описав цю історію.

      «Вечером незадолго перед своим отъездом царь позвал их, сестру свою Наталью Алексеевну в один дом в Преображенскую слободу. Там он взял за руку и поставил перед ними свою любовницу Екатерину Алексеевну. На будущее, сказал царь, они должны считать ее законною его женой и русскою царицей. Так как сейчас ввиду безотлагательной необходимости ехать в армию он обвенчаться с нею не может, увозит ее с собою, чтобы совершить это при случае в более свободное время. При этом царь дал понять, что если он умрет прежде, чем успеет жениться, то все же после его смерти они должны будут смотреть на нее как на законную его супругу. После этого все они поздравили (Екатерину Алексеевну) и поцеловали у нее руку».

      У Молдові 1711 р. 190 тисяч турків і кримських татарів притисли 38-тисячну