Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

Читать онлайн.



Скачать книгу

Та й назвали того сина Телесиком.

      Найулюбленішою казкою Тимоша ще за його малолітства була казка «Телесик», що її часто йому розказувала матінка і яку він напам’ять вивчив.

      На все життя Тиміш запам’ятав тихий, лагідний і ласкавий неньчин голос.

      І сам бувало дітям – як дорослим став, – розказував:

      От виріс Телесик і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього. Якось він і каже:

      – Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселочко: буду я рибку ловити та вас годувати!

      От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку – він і поїхав. Їздить Телесик по річці, ловить рибку та годує діда й бабу… А мати йому їсти носить. Та й каже:

      – Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі.

      Тут мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

      – Телесику, Телесику,

      Приплинь, приплинь до бережка!

      Дам я тобі їсти й пити!

      Телесик почув:

      – Ближче, ближче, човнику, до бережка, – це ж моя матінка снідати мені принесла…

      А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, прийшла до берега та й давай гукати товстим голосом:

      – Телесику, Телесику!

      Приплинь, приплинь до бережка!

      Дам я тобі їсти й пити!

      А він чує, що не матінки голос, і каже:

      – Пливи, пливи, човнику, далі!..

      А коли ненька його гукала, то, впізнавши її голос, Телесик до берега приплив, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човника і поплив знову.

      От змія бачить, що нічого не вдіє, надто в неї товстий голос, то пішла до коваля:

      – Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

      Коваль і скував. Змія пішла до берега і стала Телесика кликати, а він подумав, що то мати його гукає. Приплив до берега, змія його ухопила з човна та й принесла до своєї хатки.

      – Зміючко Олено, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо гуляти.

      Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:

      – Сідай, Телесику, на лопатку!

      – Але ж я не знаю, як сідати, – і руку на лопату поклав.

      – Так? – питає?

      – Та ні ж бо, ні! Сідай зовсім!

      Він поклав голову:

      – Отак, може?

      – Ні-бо, сідай увесь!

      – А як же? Хіба так? – та й поклав ногу.

      – Та ні-бо, сідай увесь!

      – Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю, як.

      Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченного явора біля двору та й сидить.

      От змія прилітає з гостями.

      – Зміючко Олено, відчини!

      Не чуть.

      – Зміючко Оленко, відчини!

      Не озивається.

      – От вража Оленка – вже десь повіялась!

      От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія