Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

була Берегинею. І матір’ю, і захисницею роду людського і кожної сім’ї. На ній і трималися хата, сім’я, діти, злагода, доброта і любов.

      Так був вихований змалечку й Богдан Хмельницький. Його матір’ю була проста козачка, Берегиня батькового сімейства та їхньої оселі.

      Такою ж Берегинею була в сім’ї самого Богдана його перша дружина Ганна Сомко. Богдан був завше зайнятий чоловічими справами, все інше в Суботові трималося тоді на дружині Ганні. І Богдан був спокійний – тил його надійно захищений, сім’ю від усіх негараздів вбереже вона, дружина та берегиня Ганна Сомко. Це чоловіки можуть згрішити чи щось від сім’ї потай поцупити, а жінка живе лише для сім’ї та все несе не з сім’ї, а – в сім’ю. Тож був певний, що й друга його дружина, Олена, стане такою ж його берегинею.

      А вона стала – чого їй ще не вистачало, він же її усім-усім забезпечив і відмови вона ні в чому не мала! – стала зрадницею. І крадійкою. Не оберігала сім’ї, як то їй, жінці, було самими небесами дано, а навпаки – руйнувала її. Крадіжок – бррр!!! – що їх вчиняла Олена, він не міг їй пробачити. А надто зради.

      Зради він не прощав нікому – ні козакам, ні побратимам, якщо останні до неї вдавалися, ні рідним, ні…

      Ні своїм, ні чужим.

      У гніві не знав спину. Гнів-образа за зраду тієї, яку він свято кохав і вважав своєю богинею та Берегинею і якій довіряв, – засліпив його.

      А засліплений гнівом, звелів скарати на горло зрадницю і крадійку. Охолонувши, трохи мовби засумнівався: може, не треба було її так? Вона ж його жона… Хоч і не стала Берегинею. Але внутрішній голос – а він його завжди слухався – йому велів: треба! Бо інакше зло візьме владу над світом. Не прощаєш зради чужим, не маєш прощати її і рідним.

      Жона має бути тільки Берегинею. Іншого не дано. І Тиміш, син його, який, коли батько бував у походах, – а це траплялося часто, – зоставався в Суботові за старшого, і виконав гетьманів наказ. Знищив ту зміюку, що її гетьман пригрів у себе на грудях. Хоча забути Олену гетьман ще довго не міг, але, пересилюючи себе та свої почуття, і віддав наказ: смертю покарати за зраду, крадіжки та за підготовку замаху на нього, кохану – вчора ще кохану – Олену Прекрасну. Але, як уже мовилося, забути її ще довго не міг, як і збагнути того, що вона накоїла і ще задумала накоїти…

      Існує й інша думка-гіпотеза: а раптом Тиміш велів стратити мачуху за адюльтер і крадіжки без згоди на те батька?

      Таке припущення вміщено у збірнику «100 найвідоміших українців», Київ, 2005, в нарисі «Богдан Хмельницький»:

      «Зі спадкоємцем Богдана у неї (мачухи Олени. – В. Ч.) склалися відверто ворожі стосунки. Схоже, ця «степова Олена», як іноді її називали, крім вроди й спокусливості, іншими чеснотами не відзначалася. Коли гетьмана не було в Суботові, вона зі своєю матір’ю розтринькувала його майно. (Казну оббирала разом із своїм коханцем-ключником. – В. Ч.). В 1651 р. після якоїсь незрозумілої історії Тиміш, людина крутої вдачі, за відсутності Богдана наказав стратити її. Проте його стосунки з батьком не