Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

який – «прийшов, виступив, переміг».

      Отці церкви, наче позмовлявшись, пояснювали свою відмову тим, що Олена Чаплинська має «живого мужа», з яким вінчана в костьолі. Себто, вона була на той час заміжньою, тож не могла вдруге – за живого мужа – йти з іншим під вінець…

      Гетьман звертався і до свого, чигиринського священика з проханням усе тим же: повінчати його з Оленою…

      – Чаплинською? – здивувався отець Іоанн, настоятель чигиринського храму. – Тебе, гетьмане, я можу повінчати. Жона твоя, незабутня Ганна, нині в раю з янголами та праведниками радується, тож ти – удівець. Чому б тебе й не повінчати. Але тільки не з Оленою Чаплинською – схаменися, гетьмане! Та, кого ти вибрав, вже повінчана з Чаплинським. І муж її, Чаплинський, живий, хоч десь і ховається од тебе. A тому за живого мужа свого, не розлучена з ним, Олена не може з новим мужем вінчатися в церкві. Як і взагалі – сходитись. Бо це – двомужність, гріх превеликий. Як і двоєженство для чоловіків.

      Отець аж фиркав-пирхав, показуючи цим, який це гріх вінчатися з одруженою жінкою. І як вирок виніс: хай, мовляв, твоя Олена дочекається смерті Чаплинського, а вже тоді, будучи удовою, хай іде з тобою під вінець.

      Коли б то знаття, де він ховається, то Богдан, який досі клекотів до здирника праведним гнівом, умить відправив би його до праотців, а звільнена таким робом Олена на всіх законних підставах стала б його жоною, але… Навіть найкращі його вивідачі не можуть дізнатися, де ховається підстароста чигиринський. А напевне ж, десь переховується той гад!..

      І тут отці церкви підказали гетьману, як діяти в такій ситуації – «понеже він без оної Олени жити не може»: треба звернутися по дозвіл до самого патріарха. Тільки він один у силі зарадити, себто дозволити заміжній жінці, яка не живе зі своїм мужем, взяти новий шлюб із новим чоловіком… Дозволить, якщо…

      Якщо його гарненько… гм-гм… попрохати. Та ще такому панові, як пан гетьман.

      Хмельницький все зрозумів. А тут і нагода трапилась-лучилася…

      Вигнавши поляків з України (щоправда, як час покаже, вони невдовзі – вигнані, – дякуючи промахам Богдана, почнуть в Україну повертатися), гетьман Богдан Хмельницький просто від Замостя рушив до Києва – прославленим переможцем. 23 грудня 1648 р. кияни з тріумфом його зустрічали біля Золотих воріт.

      І зустрічали з королівськими почестями: дзвонили в усі дзвони, стріляли з гармат, благословляв героя митрополит С. Косів, а студенти Академії віншували гетьмана у своїх віршах – латинською та українською мовами.

      З-поміж інших гетьмана зустрічав і патріарх Єрусалимський Паїсій.

      Ось до його святості патріарха Паїсія і звернувся гетьман із проханням дати благословення на шлюб з Оленою Чаплинською, повінчати їх та відпустити їм усі вольні та невольні гріхи.

      У такій ситуації Паїсій не міг відмовити гетьману, який щойно звільнив Україну від ляхів і став всенародним героєм: махнувши рукою на всі умовності, відпустив гріхи гетьману та його нареченій. (Останній – заочно.)

      Заодно і повінчав молодих.

      Не міг Паїсій не повінчати гетьмана з коханою Оленою