Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

тож поляки вживали всіх заходів, аби приборкати «сваволю». Після поразки козацько-селянських повстань 1637–1638 років сейм Речі Посполитої у своїй ординації зменшив козацький реєстр до шести тисяч. Чисельність полків було зведено до шести, і їх було повністю підпорядковано польським офіцерам. Замість виборного гетьмана на чолі козацького реєстрового війська став призначений королівський комісар, а полки очолили полковники польської шляхти. І козаки, аби вирватися з чіпких «обіймів» шляхти, перенесли осідок до Микитиного Рогу, де і влаштували третю (без Хортиці) свою столицю Січ.

      Низина в долині неспокійної річки Базавлук, де містилася Січ, щовесни заливалася водами, тож повінь частенько топила худобу, завдавала клопоту людям, заливала будівлі, змивала городи. Докучали комарі, які вилися клубками, частими були спалахи малярії. Тому й перенесли козаки свою Січ на Микитин Ріг, поближче до села Капулівки.

      Ріг цей (або мис) був на правому березі Дніпра – тепер частина його затоплена водами Каховського моря, а частина входить у межі Нікополя.

      Що ж до укріплень Базавлуцької Січі, то їх за наказом уряду Речі Посполитої було зруйновано, гармати передано гарнізонам польсько-шляхетських військ, що стояли у Києві та Каневі, а козацький флот («чайки») спалено. На Микитинській Січі для виконання контрольно-карних функцій розташувалася польська військова залога у складі кінноти з коронного війська, а також реєстрового козацького полку. Польські команди старанно стерегли всі шляхи, що вели на Січ, аби загородити шлях селянським втікачам.

      У часи, про які йде мова, Запорізька Січ, до якої, рятуючись од Чаплинського, мчав Богдан Хмельницький, перебувала на Микитиному Розі, в найвужчому місці Великого Лугу (дніпровських плавнів), за скитських часів існувала переправа через Дніпро до скифської столиці, яка тоді була розташована на місці Кам’янського городища. Через Микитинський перевіз пролягав Соляний шлях Київської Русі в XI–XII ст. А вже як виникло запорізьке козацтво, там поселився легендарний запорожець Микита, який і облаштував переправу, згодом названу його ім’ям. (Микитинська переправа згадується і в щоденнику Еріха Лясоти.) Сама Січ-кріпость була розташована на лузі, який омивався з трьох боків протоками Дніпра, а з півдня – самим Дніпром. У козаків тут завжди стояли прикордонна залога, митниця та перевіз. Прибуток надходив до скарбниці Коша.

      І запише Дмитро Яворницький до своєї «Історії запорізьких козаків»:

      «Позбавлений маєтку, дружини, неповнолітнього сина, осміяний на сеймі, кинутий до в’язниці й засуджений до страти, Хмельницький з сином Тимофієм на початку грудня 1647 р. втік із в’язниці в Запоріжжя. Тут, не доїжджаючи до самої Січі, яка на ту пору була на Микитиному мисі, він зупинився на острові Буцькому чи Томаківці, або ж Дніпровському острові…»

      Кошовий отаман Січі Федір Лютай, слухаючи розповіді своїх вивідачів-розвідників, які розказували йому про сотника Богдана Хмельницького, про його позови і колотнечу зі шляхтичем Чаплинським, так і не міг