Дитячi мрiї. Вiршi. Вадим Ферзь

пiду телятко,

      І під обід аж на лужок

      Прийду його я напувати.

      На другий ранок з очерету

      Я довгу вудочку зробив,

      Наживку вийняв із пакету

      І рибку половити сiв.

      Сиджу, вдивляюся в красу:

      Замкнула обрій гiр шовковiсть,

      Лише хвилясту полосу

      Вона залишила натомість.

      Синiє здалеку ставочок,

      Я бачу береги крутiї,

      А глибина лякає очi,

      І гір верхи в ній зеленіють.

      Такий був неповторний ранок!

      А потім виплив з-за гір день,

      Він мiсяця сховав уламок,

      Пар стелиться, немов серпанок,

      І чую тихий звук я: «дзень!»

      Я десь далеко чую: «дзень»!

      Дзвенить неначе сам то день.

      Та що ж воно таке дзвенить?

      І що синіє так, бринить?

      Коли ж за полем оком глядь:

      Синенькі дзвоники дзвенять,

      Голівки ніжні їх висять.

      Чудово і прекрасно так!

      Луги, і дзвоники, і мак!

      А дзвоники гудуть одно —

      Косити терміново треба,

      Бо сiнокос вже йде давно,

      Косою розмахнусь до неба.

      Горить такая спека скpiзь!

      І жаром диха неба вись.

      Та ми не можемо здаватись,

      Косити терміново треба,

      І до зими всім готуватись…

      Косою розмахнусь до неба!

Квітень, 1999р.

      «Синіють вершини небес…»

      Синіють вершини небес.

      Весна радість тихую ллє

      На землю. Пропах нею ввесь.

      Промінням хмарки вітер б'є.

      Десь чую я скрипи колес.

      І навіть он білі перини

      Снують по веснянних вершинах.

      Проміння спадає чудес.

      В долині прослалися тіні.

      Синіють вершини небес.

      А десь уже чуються співи,

      Вигукують півні ліниво,

      Бо березень йде вже з теплом!

      Ще сонце землі не нагріло,

      Бо третє сьогодні число.

      Під деревом сам я сиджу

      І віршика тихо пишу,

      А вітер мій одяг здійма.

      Вслухаюсь у ніжну весну —

      Нiчого дзвiнкiше нема!

3 березня, 1999р.

      Балка

      Заховалася за полем балка.

      Я ходив туди ще навіть змалку,

      Бо крутий схил наша балка має.

      Ось іде туди нас ціла зграя.

      Яка чудова висота!

      З«їджав я з гірки довгий час.

      Казкові срібні ворота

      Там відчинилися для нас:

      Самоцвітами там все блищало,

      І проміння в хмарці догорало,

      А у балці білим квітом снігу

      Все розквітло дітям на потіху.

      «Завтра ранесенько-рано …»

      Завтра ранесенько-рано —

      Обрiй лиш стане рожевим —

      В сизім ранковім тумані

      Вийду з серпом металевим

      В поле, умиюсь росою,

      (Буде схiд златом облитий)

      Фавн заговорить зi мною.

      Буду пшеницю косити.

      Гострий мiй серп, наче бритва.

      Дуже