Острів Скарбів / Treasure Island. Роберт Луїс Стівенсон

коні, як колись, він би від мене не втік, я б йому показав!.. Але тепер…

      Та раптом він замовк і широко розкрив рота, ніби щось пригадавши.

      – А гроші?! – прогримів він. – За три кварти рому! Хай йому чорт, я ж зовсім забув про гроші!

      І, впавши на лаву, він почав так реготати, що з очей в нього потекли сльози. Дивлячись на нього, я теж не зміг утриматися від сміху, і ми обидва зареготали на всю корчму.

      – Ну й тюлень же я! – сказав він нарешті, витираючи щоки. – З нас, бачу, вийде добра парочка, Гокінсе. Адже я й зараз юнга в душі. А проте, треба йти. Обов’язок є обов’язок, браття. Я тільки надіну свого старого трикутного капелюха, і ми підемо разом до капітана Трілоні доповісти йому про цю приключку. А справа ця серйозна, Гокінсе. І, треба визнати, вона не робить особливої честі ні тобі, ні мені. Так, так. Ні тобі, ні мені. Обидва ми дали маху. Але, чорти б його вхопили, як здорово він піддурив мене з цими грошима!

      І він знову зареготав так щиро, що хоч я і не розумів, з чого тут, власне, сміятися, але мимоволі приєднався до нього.

      Ми пішли вздовж набережної, і скоро я переконався, що Сільвер дуже цікавий співбесідник. Про кожен корабель, повз який ми проходили, він розповідав безліч цікавих мені речей: як зроблено його вітрила, скільки він може взяти вантажу, з якої країни прибув. Він пояснював мені, що зараз робиться в порту: одне судно розвантажується, друге, навпаки, – вантажать, а он те, третє, вже готується до відплиття. Мову свою він пересипав бувальщинами та моряцькими слівцями, які повторював по кілька разів, щоб я їх добре запам’ятав. І я справді почав розуміти, що Сільвер – один із найкращих товаришів у плаванні.