Світова гібридна війна: український фронт. Коллектив авторов

зрозуміти, коли така подвійна поведінка зумовлена гібридною тактикою боротьби з агресором для досягнення стратегічної цілі – мінімізації або повної ліквідації загрози, але якщо миру прагнуть досягти шляхом фактичної капітуляції або за рахунок значних поступок з боку жертв агресії, це виглядає як спосіб уникнути відповідальності та аж ніяк не наближає до стратегічної мети. Радше, навпаки – усвідомлення безкарності власних дій провокує агресора до більш жорстких форм поведінки, до більших масштабів терору і застосування військової сили.

      Ще один серйозний чинник, який сприяє гібридним війнам, – відсутність надійної і справді ефективної системи міжнародної безпеки та особливості побудови сучасної міжнародної політичної системи. Сформована після Другої світової війни система міжнародної безпеки у вигляді Ради Безпеки ООН відповідала ідеалістичним уявленням того часу, але практично була націлена на підтримку світового балансу сил та недопущення небажаного зростання могутності інших держав, окрім визначених п’яти великих, однак не передбачала організації серйозної колективної протидії агресії однієї з них.

      Сучасна міжнародна ситуація у широкому європейсько-азійському просторі країн, прилеглих до кордонів РФ, від країн Балтії і Польщі до Чорноморського регіону і Південного Кавказу і далі, аж до Казахстану і Центральної Азії, виглядає вкрай небезпечною і нагадує геополітичну ситуацію 1919–1920 рр. на теренах колишньої Російської імперії. З одного боку, в центральній частині цього простору сформована значна військова потуга, дисциплінована й озброєна, з іншого – на периферії існують окремі розрізнені держави зі слабким оборонним потенціалом.

      У світлі подій, пов’язаних з російською агресією проти України, стає наочним системний характер усього комплексу загроз європейській та регіональній безпеці, які значною мірою мають спільне джерело – деструктивну імперську політику російської влади. РФ фактично підтримує дії терористів на території сусідніх країн, намагається дестабілізувати політичні режими «неслухняних» країн регіону, а за необхідності – сприяє пожвавленню «заморожених конфліктів», що, у свою чергу, викликає міграційні потоки із зон лиха.

      Запровадження РФ агресивних дій гібридного типу, які мають замаскований характер і спрямовані на підрив внутрішньої стабільності, включає широкий спектр заходів – від економічного тиску, експорту тероризму, проведення масованих інформаційно-пропагандистських операцій тощо до прямого військового втручання.

      Для світової спільноти стає очевидним, що збройні конфлікти в регіоні протягом останніх років мають спільний знаменник у вигляді зовнішнього силового втручання з боку РФ. Остання зберігає військову присутність в усіх «гарячих» точках регіону і підживлює так звані заморожені конфлікти, всіляко перешкоджаючи їх мирному врегулюванню.

      З іншого боку, провокативною для