Страта. Марина и Сергей Дяченко

як я спітнів, займаючись ЦИМ?! Дзуськи, я навіть і не спробую!..

      І все ж таки. Чому опинитися поряд із Яном Семиролем не наважуються навіть до всього звичні репортери?…

      У дальньому кутку залу сиділа її кафедра в повному складі. На чолі з Карателькою. Ірена й раніше ледве розрізняла обличчя – але відчувала погляди…

      Ближче до кінця слухання її колеги почали по одному підводитись і виходити. І це вразило її більше, ніж сповнені ненависті обличчя осиротілих родичів. Більше, ніж байдужість адвоката. Чи натиск молодого агресивного прокурора.

      Сильніше, ніж напружена порожнеча навколо Семироля.

      Вони несправжні, говорила вона собі. Ті, справжні, залишилися в зовнішньому світі… І вони ніколи б не повірили, що я…

      Останнім вийшов професор східної літератури. Блідий, розгублений – утім, Ірена насилу розрізняла його поверх безлічі голів…

      Оголосили перерву до завтра.

      Ірену запхали з її клітки в тісну кімнатку з голими стінами та плюшевою канапою, а поруч опинився спітнілий і злий адвокат. І тоді вона безхитрісно запитала у нього: чому поруч із Семиролем ніхто не сів?…

      Адвокат замислився. І кисло сказав, що подасть протест.

      Ірені стало смішно. Що ж, до чистенького пана з прізвиськом Упир в судовому порядку будуть підсаджувати сусідів?…

      Ніч вона провела, дивлячись у стелю.

      А назавтра адвокат дійсно почав із протесту:

      – Захист вимагає видалити з залу пана Семироля, оскільки він присутній тут не з професійного, а із зовсім іншого, корисливого і антигуманного інтересу… Своєю присутністю пан Семироль чинить моральний тиск на суд і гнітюче діє на обвинувачену!

      – Він іще й не так подіє, – досить голосно сказала жінка в темній хустці, можливо, мати одного із загиблих хлопчиків.

      У залі заремствували.

      – Протест відхилено, – нервово повідомив суддя. – Слухання відкрите, і немає такого закону, за яким пан Семироль не має права бути присутнім на ньому, подібно до будь-якого громадянина… В противному разі мова йтиме про дискримінацію…

      Суддя осікся і пожував губами, мовби шкодуючи про сказане. Закінчив тоном нижче:

      – …Дискримінацію за… фізіологічною ознакою.

      У залі зробилося тихо.

      – Багатий упирем не вважається, – глузливо сказав хтось в цій тиші.

      Вільний простір навколо пана Семироля збільшився ще на кілька стільців – утім, він і вухом не повів.

      «Багатий упирем не вважається…»

      Ірена все ще переживала відступництво рідної кафедри. Саме відступництво, бо повірити – в такому разі означає зрадити… «Багатий упирем не вважається». Щось їй нагадала ця фраза… Щось давно читане…

      – І, нарешті, визнання самої обвинувачуваної, від якого вона згодом відмовилася…

      Нарікання в залі.

      – Відмовившись визнати власну провину… обтяживши тим самим…

      Вона перестала слухати.

      Бо всі втомились і хочуть їсти. Адже, незважаючи на всю сенсаційність справи, слухання