До побачення там, нагорі. П'єр Леметр

обличчям та вічно зашморганим носом, ага, Майяра, чому він зупинився там, праворуч, як він, нікчема, сюди потрапив і чому вийшов з окопу?

      Прадель бачив, як Майяр завмер, повернувся назад, зацікавлено опустився на коліна та перевернув тіло старого Грізоньє.

      Саме це тіло і цікавило Праделя від початку атаки, він не спускав з нього очей і мав дістатися туди першим і зробити так, щоб воно зникло. Саме для цього він і затримався. Щоб бути спокійним.

      А тут отой придурок зупиняється на ходу й оглядає два трупи – старого і молодого.

      Скажу вам, Прадель уже летів, як той розлючений буйвол. У цей момент Альберт Майяр якраз підводився, шокований знахідкою, і побачив Праделя, який летів на нього. Зрозумівши, що зараз із ним буде, Майяр хотів утекти, але страх скував його так само, як лейтенанта охопила злість. За якусь секунду Прадель уже був на місці. Одним сильним ударом плеча від відкинув солдата на дно найближчої ями, виритої снарядом. Там тої глибини десь зо два метри, але не так-то вже й легко звідти вибратися, на таке треба сил, а тим часом Прадель розбереться з тим клопотом.

      Нема проблеми – то й нема про що говорити.

      Прадель стояв на краю вирви і дивився на солдата там, на дні. Сумніви не давали йому прийняти рішення, але згодом, заспокоївшись, він повернувся і відійшов на кілька метрів. Лейтенант умів використовувати час, а він у нього був. Тому він ще повернеться.

      Старий Грізоньє лежав на спині, вигляд мав якийсь упертий. Добре, що, перевертаючи труп, Майяр підсунув його до іншого, до Луї Терйо, і тепер це полегшувало завдання. Окинувши поглядом все довкола, щоб переконатись, що його ніхто не бачить, Прадель побачив перед собою справжню бійню. Ясно було, що ця атака дорого обійдеться, втрат буде багато. Але це – війна, і нічого філософствувати. Лейтенант Прадель зняв кільце з гранати та поставив її між двома тілами. Як тільки він знайшов схованку за якихось тридцять метрів і закрив вуха долонями, пролунав вибух, і від мертвих тіл нічого не залишилось.

      Мінус двоє мертвих у Великій Війні.

      І плюс двоє безвісти зниклих.

      А тепер треба зайнятись тим придурком з ями. Прадель вийняв свою другу гранату. На цьому він знається. Якось він зібрав зо два десятки полонених бошів, поставив їх здивованих у коло. І одним розрахованим кидком якраз за дві секунди до вибуху кинув у центр кола гранату. Робота спеціаліста. Щоб ви зрозуміли, на це пішло чотири роки тренувань. А про точність і говорити зайве. Коли полонені зрозуміли, що має з ними статися, вони вже були на шляху до Вальгалли. Нехай тепер ці покидьки потішать валькірій.

      Ця граната була останньою. Більше нічого кидати в німецькі траншеї. Шкода, але нічого не поробиш.

      Тієї ж миті вибухає снаряд, величезна стіна землі піднімається в небо і падає на землю. Прадель підводиться у сховку, щоб роздивитися. Яма повністю засипана.

      Ущерть. А той – у ямі. Ну й дурень.

      А Праделю того і треба було, ще й гранату зекономив.

      І він знову з нетерпінням кинувся на