Історія русів. Український переклад. Неизвестный автор

«Енеїда» І. Котляревського та «Кобзар» Т. Шевченка. До речі сказати, свою місію він виконав сповна, правда, не в часі свого постання, а вже в XIX столітті, коли був відкритий вдруге, цього разу романтиками, і збудив до національного діяння зокрема М. Максимовича, М. Маркевича, а передусім Т. Шевченка.

      Щоб зрозуміти до кінця оцю цілком літературну манеру, чи й поетику автора «Історії русів», розглянемо, як він описує гетьмана Євстафія Ружинського. На перший погляд, маємо повну історичну фікцію. Загалом про цього гетьмана знаємо вельми мало, але автор чинить із нього просвіченого і свідомого українського державотворця. Він нібито вчився й подорожував по чужих краях і «надбав у різних науках, особливо у військових, великих знань». Це дало йому змогу «провести в Малоросії реформу війська і влаштування його в інший од колишнього спосіб», тобто Ружинський проводить полкову територіальну організацію козацтва. Після смерті Д. Вишневецького загетьманував Є. Ружинський нібито 1514 року. Насправді Д. Вишневецький загинув у 1568 році, сам же Ружинський (Богданко) жив пізніше, принаймні відомо, що загинув він у 1576 році при облозі Аслан-городка; ніяких реформ козацького війська він не проводив, принаймні на те історичних даних нема; відповідно й описи бойових подвигів цього гетьмана наукового підтвердження також не мають. М. Грушевський про це писав так: «Пізніша традиція не тільки зробила з нього козацького гетьмана „Богданка“, головного актора Баторієвої реформи, але й окружила його масою фантастичних, героїчних подробиць, перетворила його (головно, „Історія русів“) в героя якоїсь казкової феєрії, яка дожила по ріжних підручниках козацької історії до дуже недавніх часів». Це з одного боку, а з другого – цей сюжет є відгуком справжньої козацької реформи, здійсненої королем Августом спершу через лист 1568 року, а потім у грамоті 1572 року. Тоді козаків вперше спробували зреєструвати, тобто вибрати з них певну частину для державної служби, вони діставали й платню із скарбу, малося також встановити і певні норми для впорядкування козацького життя. Цю реформу провів, однак, не Ружинський, а козацький гетьман Ю. Язловецький. Тоді ж було встановлено чин козацького судді, яким став Іван Бадовський. Отже, офіційно затверджувався гетьман козаків та встановлювалася козацька юрисдикція. Тут ще не йдеться про територіальний полковий поділ. Про територіальні полки вперше заговорив у 90-х роках XVI століття Й. Верещинський, а здійснив цей устрій вже в XVII столітті гетьман М. Дорошенко, хоча факт визнання територіального козацтва (городового) знаємо ще за П. Сагайдачного – це так званий «Реверсал» 1619 року, який признав владу над козаками місцевих козацьких отаманів. Тобто в основу вищезгаданого епізоду «Історії русів» покладено не міфічні, а таки дійсні факти, але їх зсунуто у значно давнішу епоху. Відтак постать Є. Ружинського, як перед тим П. Лянцкоронського та Д. Вишневецького, фантастично згероїзовано; творилося художнє оповідання, але не у белетристичній формі, а літописній. Ясна річ, що й