У печалі є крила. Макс Портер

топтав його матір біля сходів, був не хто інший, як його батько. Cин намагався викричати свій біль і збентеження батькам, що звивалися поряд. Його батько засміявся. ТРАХ. ТРАХ. ТРАХ.

      Ти прожив довге життя і бував круком знову й знов, але й досі не можеш зрозуміти жарту.

      Тато

      М’яко.

      Легко.

      Як світло, як дитяча п’ятка, притрушена тальком і поцілована, як замша, яку погладили проти шерсті, як пил, як шпильки й голки, як обіцянка, як прокляття, як сім’я, як усе зернисте, плетене, ланцюжкове, пронумероване, як усе створене природою, і несамовите, і тихе.

      Усе це повністю зникло. Ніщо не вижило.

      Хлопці

      Ми з братом знайшли гуппі в калюжці води, що утворилася між камінням. Ми загорілися бажанням убити її. Спершу ми кидали в калюжку камінці, але рибка була швидка. Потім перейшли до великого каміння й брукняків, але рибка або ховалася в закутках і маленьких розщелинах, або висковзала. Але ми були дітьми людей, а рибка була всього лише рибкою, тож ми винайшли спосіб її вбити. Ми наповнили калюжу камінням, лишаючи рибці все менше й менше простору. Невдовзі вона сумно кружляла в маленькій водяній тюрмі, й ми вибрали камінь ідеального розміру. Мій брат кинув його, піднявши руку вгору, і він ляснув і хлюпнув, камінь об камінь, у воду, й у захваті ми підняли його. Цілком упевнені, що риба мертва. Вся радість пішла в пісок широкого довгого пляжу. Мені стало гидко, а мій брат вилаявся. Він запропонував кинути мертву рибу в море, але я не міг змусити себе торкнутися її, тож ми побігли пляжем назад до батька. Він не відірвав очей від своєї книги, але сказав: «Бачу, ви щось накоїли».

      Тато

      Ми ніколи не посваримося знову, вже не буде наших милих коротких шаблонних сварок. Наших ніжних, вишиваних хрестиком непорозумінь.

      Наш будинок стає фізичною енциклопедією її більше-не-існування, яке шокує, і шокує, і являє принципову різницю між нашим будинком і будинком, де попрацювала хвороба. Хворі люди у свій останній день на Землі не лишають на пляшках червоного вина записок: «О НІ, НЕ ПРИСМОКТУЙСЯ ДО ЦЬОГО». Вона не була зайнята помиранням, і уламків лікування від неї не лишилося – вона просто була зайняти життям, а потім її не стало.

      Більше вона не використає (косметики, куркуми, щітки для волосся, тезаурусу).

      Вона ніколи не прикінчить (роману Патриції Гайсміт, баночки арахісового масла, тюбика бальзаму для губ).

      Я вже не купуватиму їй зелених книжок із серії «Віраґо класікс» на день народження.

      Я ніколи не припиню знаходити її волосся.

      Я ніколи не перестану чути її дихання.

      Хлопці

      Ми знайшли рибу в маленькій затоці між камінням і намагалися вбити її, але затока була завелика, тож ми відтіснили рибу й розчавили її. Пізніше, роками, мій брат малював ту затоку, і рибу, і нас. Створював діаграми, що пояснювали наш вибір. Мій брат завжди використовує діаграми для обґрунтування наших рішень, але вони не наукові, вони плутані. Моєму братові подобається креслити уривчасті неохайні діаграми, хоча він уміє малювати досить добре.

      Крук

      Голову