Її. Сергій Мисько

на таке ж питання. А що? Я вас обох люблю, – зробивши невеличку паузу, продовжила. – А про закохалася, краще промовчу, – сором’язливо виправдалася Іра.

      – Так і є. Він тобі подобається. Та це нормально…

      – «Подобається» більше подобається, – передражнила маму донечка.

      – Для одного ранку цього вже забагато. Чи я вже казала це? – прошепотіла мама. Вона закінчувала помадити губи. – Так, все. Ніби нормально. Треба купити нову помаду.

      – Мамо, купи зелену. Якщо не сподобається, то подаруєш мені.

      – Зелену?

      – Зелену.

      – Так. Їж кашку і…

      – Мамо, а ти?

      – Я на дієті. Мені зранку вистачає одного яблука і кави.

      – Зеленого?

      – Різнокольорового, – пожартувала мама.

      – Коли вже я буду на дієті?

      – Ще встигнеш, – сказала мама і зосередилась на фарбуванні повік.

      Її сіла за стіл. За мить вона знову гукала маму:

      – Ма, я розбила твою чашку!

      Мама забігла на кухню. Вона одночасно заспокоювала себе і Її, швидко збираючи в пакет розбиту чашку:

      – Моя хороша, ти не поранилася. Добре, що я не налила кави. Чашку ми ввечері склеїмо, а потім зробимо з неї печерку для нашої акваріумної рибки Тосі чи будиночок для тритона. До речі, в нього почали відростати ніжки. Тато казав, якщо відростають ніжки, то це не тритон, а саламандра.

      – А я вам, що казала. Ось побачите, в неї ще й крильця відростуть.

      Її винувато дивилася на свою шкоду та зрозумівши, що все минулося продовжила сніданок. Мамину чашку, мала зачепила випадково, повернувшись аби задати чергове питання.

      – Мамо Фанечко, ми з татом подаруємо тобі нову чашку. Ще кращу.

      – Добре, – мама відразу погодилася.

      Її полюбляла вівсянку з полуничним джемом. Вона швидко впоралася з улюбленою стравою, тож мовчання тривало лічені хвилини:

      – А де мій триколісний велосипедик? Моя ракетка на коліщатках. Можна я на ній сьогодні покатаюся?

      – Хочеш, щоб з тебе знову глузували всі діти у дворі? Завтра накатаєшся.

      – Завтра у мене багато справ. Хочу сьогодні… Ти будеш йти, а я їхатиму. Хто швидше? Або ж давай ти на велосипедику.

      – От хитрулька. Ти знаєш сама, що мами на дитячих велосипедиках не їздять.

      – Він маленький для тебе чи ти для нього велика?

      – Моя дорогенька, хто повідкручував йому колеса. Тепер твій велосипедик-ракетка схожий на велотренажер. Замість трьох коліс в нього залишилося тільки одне. Як ти на ньому збиралася їхати? – промовляючи це мама посміхалася і гладила малу по голівці.

      Її ніколи не барилася з відповідями:

      – Одне коліщатко я подарувала Ктататику на день народження. Інше теж подарувала на наступний… Йому ще не скоро буде сім, тільки наступного року, восени. А якщо забуду? Так краще, подарунок вже в нього. Залишилося дочекатися цього дня.

      – Тепер ти на своїй ракетці тільки у снах зможеш кататися.

      – Тепер не кататися, а літати, – прошепотіла Її. – Літати, літати…

      Її стояла біля вікна і спостерігала,