Відьмак. Володарка озера. Анджей Сапковський

деякий час мовчали. Було тепло. Сонце стояло в зеніті, приємно нагрівало каміння. Легенький вітерець збрижив поверхню озера.

      – Що значить… – відізвався раптом Галахад дивно екзальтованим голосом. – Що значить спис зі скривавленим вістрям? Що значить і чому страждає Король із пробитим стеґном? Що значить панна в білому, яка несе Грааль, срібну тарілку?…[10]

      – А ти все ж, – перервала вона його, – добре почуваєшся?

      – Я тільки запитую.

      – А я твого запитання не розумію. То якийсь умовний пароль? Сигнал, за яким розпізнають утаємничених? Поясни, будь ласка.

      – Не зумію.

      – Тоді навіщо ти питав?

      – Бо це… – Він затнувся. – Ну, коротко кажучи… Один із наших не запитав, маючи оказію. Язик у роті в нього зав’яз чи, може, хлопець застидався… Не запитав, і через те була купа неприємностей. Тож ми тепер завжди питаємо. Про всяк випадок.

* * *

      – У цьому світі є чародії? Ну, знаєш, ті, які практикують магію. Маги. Відаючі.

      – Є Мерлін. І Моргана. Але Моргана зла.

      – А Мерлін?

      – Середньо.

      – Знаєш, де його знайти?

      – Аякже! У Камелоті. При дворі короля Артура. Я саме туди їду.

      – Далеко?

      – Звідси до Повіссу, до річки Гафрен, потім за течією Гафрену до Ґлевуму, над морем Сабріни, а звідти вже близько до рівнин Літнього Краю. Усього якихось десять днів їзди…

      – Задалеко.

      – Можна, – він зробив паузу, – трохи скоротити шлях, поїхавши крізь Кум Пукка. Але то заклята долина. Там страшно. Живуть там І Дінан Бах Тег, злостиві карлики…

      – А ти що, меч носиш для краси?

      – А що з мечем проти чарів поробиш?

      – Поробиш, поробиш, не бійся. Я відьмачка. Чув колись? Ех, звісно, що не чув. А твоїх карликів я не боюся. Серед ґномів у мене чимало знайомих.

      «Ну аякже», – подумав він.

* * *

      – Володарко Озера?

      – Мене звати Цірі. Не називай мене Володаркою Озера. То викликає в мене не найкращі асоціації. Так мене звали вони, у Країні… Як там ти назвав ту країну?

      – Фаері. Або ж, як звуть її друїди, Аннун.[11] А сакси кажуть «Ельфланд».

      – Ельфланд… – Вона накрила плечі отриманим від нього піктським картатим пледом. – Я там була, віриш? Увійшла до Вежі Ластівки й бац – уже була серед ельфів. І власне вони так мене називали. Володаркою Озера. Те мені навіть подобалося спочатку. Я тим пишалася. До тої миті, як зрозуміла, що в тій країні, у тій вежі й над тим озером, ніяка я не Володарка, а тільки в’язень.

      – Чи це там ти, – не витримав він, – поплямувала сорочку кров’ю?

      Вона довго мовчала.

      – Ні, – сказала нарешті, а голос її, здалося, трохи затремтів. – Не там. А ти уважний. Що ж, від правди не втечеш, нема чого ховати голову в пісок… Так, Галахаде. Останнім часом я її плямувала досить часто. Кров’ю ворогів, яких я вбивала. І кров’ю близьких, яких намагалася рятувати… І які помирали на моїх руках… Чому ти так на мене дивишся?

      – Не

10

Що значить спис зі скривавленим вістрям? Що значить і чому страждає Король із пробитим стеґном? Що значить панна в білому, яка несе Грааль, срібну тарілку?… – ці запитання належать легенді про так званого Короля-Рибалку, або Скаліченого Короля, володаря Замку Граалю. Постановка цих запитань пов’язана з можливістю отримати доступ до Граалю. Згідно з легендою про Персеваля, він, уперше опинившись у замку й на бенкеті Короля-Рибалки, так і не поставив запитання щодо суті того, що відбувалося в бенкетній залі, і не отримав можливості ані дістати Грааль, ані зцілити Скаліченого Короля. А під час того бенкету до зали заносили спис, на вістрі якого з’являються й стікають униз краплі крові; Скалічений Король увесь бенкет страждав від болю в пораненому стегні; під кінець бенкету до зали увійшла панна в білому, несучи Грааль. Спис у християнізованому варіанті легенди став списом Лонгіна, що ним було проколото Ісуса, який висів на хресті; у Грааль Йосип Аримафейський зібрав кров Христа; і тільки Скаліченого Короля так і не було позбавлено язичницьких рис.

11

Аннун (вал. Annwvn, буквально «бездонний») у валлійській міфології – потойбічний світ, де панує Араун, володар «гінчаків Аннуна», що женуться за загубленими душами.