Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта. Ірвін Ялом

думка людини, змученої сильним болем.

      – Він намагається довести мене до самогубства. І я припиню йому набридати. Це єдине пояснення!

      – Та, вважаючи так, ви все одно захищаєте його всі ці роки. Чому?

      – Тому що більше за все на світі я прагну, щоб Метью думав про мене добре. Я не хочу ризикувати своїм єдиним шансом хоч на якесь щастя!

      – Але, Тельмо, це триває вісім років. Ви не отримували від нього ніякої звістки вісім років!

      – Однак шанс є – хоч і мізерний. Адже два чи навіть один відсоток вірогідності – це краще, ніж ніякого шансу взагалі. Я не очікую, що Метью покохає мене знову, я просто хочу, щоб він турбувався про моє життя на цій планеті. Я не так багато прошу – коли ми гуляли в парку «Золота Брама», він ледве не розтягнув щиколотку, аби лиш не наступити на мурашник, – я хотіла б, щоб хоч краплина його милосердя дісталася мені!

      Так багато суперечностей: адже так багато злості, майже глузування, межує з благоговінням. Хоча я поступово починав її розуміти й уже звикав до перебільшеної оцінки Метью, наступні слова мене просто приголомшили.

      – Якби він телефонував мені раз на рік, щоб поговорити хоча б п’ять хвилин, розпитати про моє життя, висловити хоч якусь турботу про мою долю, я могла б жити щасливо. Чи ж я так багато прошу?

      Ніколи ще я не зустрічав людину, яка б наділила іншу особу такою могутністю. Уявіть тільки-но: вона заявляла, що коротка телефонна розмова раз на рік могла її вилікувати. Я замислився, чи дійсно таке можливо. Пам’ятаю, що подумав: раптом нічого більше не подіє, ніщо не змусить мене провести подібний експеримент! Я визнав, що шанси допомогти Тельмі були мізерними: її самообман, її дурні вчинки, її опір самоаналізу, її схильність до суїциду – усі ці факти сигналізували: «Обережно!»

      Так, проблема мене вразила. Її нав’язливе кохання – як іще це назвати? – було сильним і на диво стійким, воно спаралізувало її життя на вісім років. Але це лише на перший погляд. Насправді її одержимість була досить крихкою. Потрібна лише маленька спроба, мінімальна винахідливість – і цього буде достатньо, щоб викинути весь непотріб з її голови. А потім? Вона звільниться від одержимості, і що залишиться? Можливо, я виявлю якісь відразливі факти людського існування, майстерно приховувані чарами кохання? Тоді я зміг би дізнатися щось нове про роль кохання в житті людини. На початку дев’ятнадцятого століття в результаті медичного експерименту було відкрито той факт, що найкращий спосіб зрозуміти значення залози в організмі – видалити її та спостерігати за подальшим фізіологічним функціонуванням лабораторної миші. Хоча мене взяли дрижаки від такої негуманної метафори, та я подумав: «Може, такий самий принцип застосувати і в цьому випадку?» До цього часу стало очевидно, що кохання Тельми до Метью було насправді чимось іншим – можливо, втечею, щитом від віку та ізоляції. У цьому почутті було мало самого Метью і, власне, не так багато й кохання, якщо кохання – це турбота, відданість, безкорисливі стосунки.

      Були