Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції. Віктор Горобець

на декілька окремих. На початку 1740-х років існували плани поділу всіх сотень Гетьманату, що вдвічі збільшило б кількість сотенних урядів. У середині листопада 1742 р. задум було реалізовано, проте за деякий час відмінено[62] Сенатом. Із гнівної ремарки авторів сенатського указу витікає, що реформа була проведена Генеральною військовою канцелярією самочинно, без узгодження з офіційним Петербургом, під претекстом потреби, викликаної війною з Оттоманською Портою. Але в Гетьманаті відразу з’явилися противники реформи, котрі й обжалували її результати в Сенаті. Зокрема, в указі згадано про сотника роменського Івана Марковича та його чолобиття, прислане до Петербурга. Мотиви Марковича можна зрозуміти, адже саме він став однією з жертв реформи, бо в ході поділу окремих сотень розміри його Роменської сотні суттєво зменшилися через виділення з неї Хмілевської сотні. Утім, не зважаючи на спротив діючих сотників, гетьман Розумовський із часом повернувся до практики розділення окремих сотень. Так, в одному лише Ніжинському полку в часи його гетьманування було сформовано чотири нових сотні, а саме: четверту Полкову, Заньківську, другу Борзенську й Попівську[63].

      Адміністративні центри сотень були в містах і містечках, іноді й у великих селах. У великих козацьких центрах, переважно полкових, розташовувалася не одна, а дві, три і навіть більше сотень.

      Насамкінець слід зауважити, що назви сотень, зазвичай, походили від назви населеного пункту, де був сотенний центр. Але інколи назва сотні могла походити й від прізвища чи імені (рідше) сотника або її засновника. Подібна практика зустрічається на ранніх етапах існування козацької держави. Однак іноді її рудименти проявляються аж до 20-х років XVIIІ ст. Скажімо, перепис Полтавського полку 1719 р. фіксує наявність у Полтаві двох міських сотень – «сотня пана Якова Черняка полковая» і «сотня пана Дмитрія Самарського полковая». Але, що цікаво, вже наступний перепис, який відбувся лише двома роками пізніше – в 1721 р., закріплює за ними назви Першої і Другої полкових сотень[64], які зберігаються до кінця існування Полтавського полку.

      «Полковник до них дела не имеет и до полкового правленія оних не привлекает»

      Привілейовані сотні в Україні

      Ведучи мову про сотенний поділ полків, варто зауважити таку його особливість: не всі адміністративні одиниці Гетьманату нижчого рівня мали рівні права. Зокрема, у XVIIІ ст. окремішнє положення мала Глухівська сотня. Чим це було обумовлено – здогадатись не важко. У Глухові перебувала резиденція гетьмана та Генеральна військова канцелярія.

      Отож Глухівська сотня не перебувала під юрисдикцією полкового Ніжина, а підпорядковувалась винятково глухівському сотнику, статус якого помітно виділявся з-поміж інших козацьких сотників. Перед тим подібним був статус і сотень інших гетьманських резиденцій – Чигирина, Гадяча та Батурина.

      Особливим статусом у Гетьманаті були наділені й так звані Засеймські сотні Ніжинського

62

Василенко М. Збірка матеріялів до історії Лівобережної України та українського права XVII–XVIIІ вв. Український археографічний збірник. – Т. 1. – К.: 1926. – С. 114–115.

63

Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. – Т. 2: Полк Нежинский. – С. 50.

64

Компут всего полку Полтавского… 1719 року // Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського НАН України, Інститут рукопису (далі – НБУ ім. В. І. Вернадського НАН України, ІР). – Ф. І, спр. І, № 54480. – Арк. 1 188; Компут всего товариства… Полтавского в сотнях через ревізію справлєнний в року 1721 // НБУ ім. В. І.Вернадського НАН України. – І Р. – Ф. І, спр. І, № 54481. – Арк.1—210.