В очікуванні кінця світу. Марiанна Гончарова

а слід було йти на завод токарем. Або навіть слюсарем. Ось таке враження справила на нього гра Маркіяна, онука цигана Нунки-лудильника-скрипаля.

      І це – уявити ж таке! – Маркіян ще тоді нот не знав зовсім. Це вже потім, у музучилищі, куди його взяли як виняток за талант, до нього довго доходило і з великими зусиллями дійшло, що ту саму силу, яка вирує в його душі, виявляється, можна записати крапками і гачками на смугастому папері.

      Тепер він знаний бессарабський саксофоніст. Весь світ об’їхав. Коли він зрідка приїздить додому, старий Нунка довго миється в своїй маленькій лазні за будинком, одягає нову сорочку, застібає її до горла, напуцовує чоботи і дістає скрипочку. І жодного тобі галасливого застілля, сидять вони по-сімейному, грають. І вся вулиця біля Циганського моста завмирає – слухає.

      Як він там зараз, Нунка… Спить? Чи смалить стару свою чорну люльку. І Циганський міст, таємничий і міцний, свідок різних часів, майже не відбивається в опівнічній чорній крижаній воді.

      00.20. Друзі мої, друзі милі

      Свєтка із Сергієм у своєму підводному човні. Мої любі Карташови! Як же вони? Чи знають? Може, зателефонувати? У Сергія завжди увімкнутий телефон – він лікар-кардіолог. Та шкода будити. А раптом не зараз? Раптом ще не зараз. Нехай посплять спокійно. Сергій спить жахливо, Світлана скаржиться. Горлає уві сні:

      – Крапельницю! Нітро! Швидко!

      У них двері оббиті дерматином, в який колись були запаковані ігрові автомати. Якимись незбагненними шляхами безхазяйний дерматин потрапив до Карташових у дім. Вони оббили цим дерматином вхідні двері. І ззовні, і зсередини. На дверях виявився напис від ігрового автомата: «Підводний човен».

      Коли в них збираються друзі, Світлана з Сергієм задраюють люки, і човен лягає на дно – відпочиваємо, випиваємо і багато розмовляємо.

      Наталка Карташова. Гідна донька свого батька, весела, щира. Відповідальна і доброзичлива – гідна донька своєї мами. Світлана розповідала, як перший і другий класи школи Наталка провчилася в Норильську, де Карташови працювали. Таємниче місце той Норильськ. Доріг немає взагалі жодних, крім повітряних. Якщо нельотна погода – все, місто відрізане від світу. Славиться як найбільш забруднене місто світу через гірничодобувний та металообробний комбінати. Останній побудували в’язні ГУЛАГу. Норильск, авжеж. Якось там сталась аварія опалювальної системи. Не в окремому районі, а в цілому місті. Свєтка бігла на роботу і дивилася на світлові цифрочки на поштамті – температура повітря -40, -45. Вдома грілися біля благеньких електрообігрівачів. А прогресивне радянське телебачення повідомляло щовечора в програмі «Час», що ремонтні роботи добігають кінця, температура повітря -20.

      Мешкали Світлана і Сергій у готелі для прибулих лікарів і з номерами для медичних світил, котрі приїздили до Норильська вивчати екологію і писати наукові праці. Якось Наталка зі школи прийшла спухла від сліз, із двійкою з природознавства. Яким безглуздим видається зараз, в очікуванні вселенської катастрофи, той злощасний