В очікуванні кінця світу. Марiанна Гончарова

по нозі, потрісканою халявою. І в паніці я завжди прокидаюся.

      Чому мені сниться цей чужий сон? Що в моїй домівці приймає, немов антена, цей повторюваний, жахливий, заблукалий у космосі сон? Ключ!

      Можливо, мені слід було б за всіма вселенськими канонами оплакати тих, кому належав той, знайдений нами старовинний ключ? Тих, хто жив там, де зараз стоїть наш будинок. І цей кошмар припинив би мені снитися?

* * *

      Галина Володимирівна Дроздовська, дивовижна жінка, відчайдушна модниця і кокетка, смішлива, завжди жвава і радісна. Якось ми пили чай у нас на роботі. І вона розповіла про пляшку. Просто так розповіла, без надриву, без пафосу. До слова припало. Я дивилась на неї і думала, що ось вона таке пережила в дитинстві, що вже не важливо, якою вона стала, як проживала вона своє життя, хоча вона була хорошою, і я її дуже любила.

      Галина Володимирівна, маленька Галя, донька залізничника, дружила з такою собі Фрідкою. Ну, дівчинка така, Фрідка, кудлата, криклива, безтурботна. Вони разом ходили до румунської школи, разом бавилися на подвір’ї, Фрідчина мама частувала дітей Дроздовських цикер-лейкех і флудн, а Галіна мама пекла і роздавала пиріжки та булки численним Фрідчиним братам і сестрам. І якось листоноша Бадян проїжджав повз їхній будинок. Він зупинив коня, спішився, зайшов на обійстя і сказав Галиній мамі: «Мадам Дроздовська, здрастуйте, – сказав листоноша Бадян (манірний Бадян, предмет кпинів усіх дітей вулиці, він був колишнім шкільним професором, тобто вчителем, але вже трішки несповна розуму. І при Совітах він почав розвозити пошту. Адже був письменним і міг читати адреси кількома мовами). Він сказав:

      – Здрастуйте, мадам Дроздовська, листів для вас сьогодні не маю, але маю вам одну хорошу пораду. Замкніть дітей у будинку на великий і міцний замок. Або на два замки. Я чув, що євреїв шукають. І Гіца Соакра, цей розбійник, ледар і шулер, водить фашистів адресами. Уже пов’язку йому дали, їхнього фашистського кашкета йому дали, грошей також йому дали. І він уже добряче впився і видає всіх, де можна поживитися. Мадам Дроздовська, і таких, і інших, і всяких, хто йому не до вподоби. Такі страшні часи. Стрілятимуть, мадам Дроздовська, стрілятимуть кругом. Щоб ваші діти під шалені кулі не потрапили, мадам Дроздовська, ви втямили про замок.

      Галя почула все, що сказав листоноша Бадян, схопилася з порога, прошмигнула під розкинуті в тривозі мамині руки і під її крики: «Галечко, верниииись, уб’ю, Галечкооооо!!! Гаааалечко!!!!» помчала до подруги Фрідки застерегти, щоби також замкнулися на великий і міцний замок.

      Фрідка лежала боком на салатовій молодій траві і хотіла пити. Вона скоцюрбилася, притискаючи до себе босі ноги, і хотіла пити. Вона повторювала, затискаючи руками живіт, вона тихо повторювала дзвінким і тоненьким голоском, ніби цвірінькала пташка: «Трінькн. Трінькн! Трінькн!!! Трінькн!!!» Галя охнула і полетіла назад додому, знову прошмигнула повз застиглу в тривозі маму, схопила пляшку з водою, прозору пляшку з вузьким горлечком…

      Галина Володимирівна сиділа переді мною,