Пророк. Поеми. Поезії (збірник). Тарас Шевченко

уніяти

      Налітають – нема кому

      Порадоньки дати.

      Обізвався Наливайко —

      Не стало кравчини!

      Обізвавсь козак Павлюга —

      За нею полинув!

      Обізвавсь Тарас Трясило

      Гіркими сльозами:

      „Бідна моя Україно,

      Стоптана ляхами!“

      Україно, Україно!

      Ненько моя, ненько!

      Як згадаю тебе, краю,

      Заплаче серденько…

      Де поділось козачество,

      Червоні жупани?

      Де поділась доля-воля?

      Бунчуки? Гетьмани?

      Де поділося? Згоріло,

      А чи затопило

      Синє море твої гори,

      Високі могили?..

      Мовчать гори, грає море,

      Могили сумують,

      А над дітьми козацькими

      Поляки панують.

      Грай же, море, мовчіть, гори,

      Гуляй, буйний, полем —

      Плачте, діти козацькії,

      Така ваша доля!»

      Обізвавсь Тарас Трясило

      Віру рятовати,

      Обізвався, орел сизий,

      Та й дав ляхам знати!

      Обізвався пан Трясило:

      «А годі журиться!

      А ходім лиш, пани-брати,

      З поляками биться!»

      Вже не три дні, не три ночі

      Б’ється пан Трясило.

      Од Лиману до Трубайла

      Трупом поле крилось.

      Ізнемігся козаченько,

      Тяжко зажурився,

      А поганий Конецпольський

      Дуже звеселився.

      Зібрав шляхту всю докупи

      Та й ну частовати.

      Зібрав Тарас козаченьків

      Поради прохати:

      «Отамани товариші,

      Брати мої, діти!

      Дайте мені порадоньку,

      Що будем робити?

      Бенкетують вражі ляхи

      Наше безголов’я».

      «Нехай собі бенкетують,

      Нехай на здоров’я!

      Нехай, кляті, бенкетують,

      Поки сонце зайде,

      А ніч-мати дасть пораду, —

      Козак ляха знайде».

      Лягло сонце за горою,

      Зірки засіяли,

      А козаки, як та хмара,

      Ляхів обступали.

      Як став місяць серед неба,

      Ревнула гармата,

      Прокинулись ляшки-панки —

      Нікуди втікати!

      Прокинулись ляшки-панки,

      Та й не повставали:

      Зійшло сонце – ляшки-панки

      Покотом лежали.

      Червоною гадюкою

      Несе Альта вісти,

      Щоб летіли крюки з поля

      Ляшків-панків їсти.

      Налетіли чорні крюки

      Вельможних будити;

      Зібралося козачество

      Богу помолитись.

      Закрякали чорні крюки,

      Виймаючи очі;

      Заспівали козаченьки

      Пісню тії ночі,

      Тії ночі кровавої,

      Що славою стала

      Тарасові, козачеству,

      Ляхів що приспала.

      Над річкою, в чистім полі,

      Могила чорніє;

      Де кров текла козацькая,

      Трава зеленіє.

      Сидить ворон на могилі

      Та з голоду кряче…

      Згада козак Гетьманщину,

      Згада та й заплаче!

      «Було