Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський

стягнув рукавичку й потиснув простягнену йому долоню.

      – Приймаю, тішуся з нового знайомства.

      – Тож у дорогу, бо щось я зголоднів!

      ІІ

      Шинкар протер ганчіркою зашкарублі дошки столу, вклонився й посміхнувся. Не мав двох передніх зубів.

      – Та-ак… – Три Галки якусь на мить вдивлявся у закіптюжену стелю й у павуків, які там дуріли. – Спершу… Спершу пива. Щоб двічі не ходити – ціле барильце. А до пива… Що ти можеш запропонувати до пива, любчику?

      – Сир? – ризикнув шинкар.

      – Ні, – скривився Борх. – Сир буде на десерт. До пива ми хочемо чогось кислого й гострого.

      – Слухаюся. – Шинкар посміхнувся ще ширше. Два передні зуби були не єдиними, яких йому бракувало. – Вугорки із часником в олії та оцті або ж мариновані стручки зеленої паприки…

      – Оце діло. І те, й те. А потім юшки, такої, як я колись тут їв, плавали у ній різні молюски, рибки й інше смаковите сміття.

      – Юшка бокорашів?

      – Саме так. А потім печене ягня із цибулею. А потім копу раків. Кропу кинь до горнятка, скільки влізе. А тоді – овечий сир і салат. А тоді подивимося.

      – Слухаюся. Для всіх чотири, значиться, рази?

      Вища зерріканка заперечливо похитала головою, промовисто поплескала себе по талії, обтягненій тісною лляною сорочкою.

      – Я й забув. – Три Галки підморгнув Ґеральту. – Дівчата дбають про фігури. Пане господарю, ягнятину тільки нам двом. Пиво давай зараз, разом із тими вугорками. А з рештою – хвильку зачекай, аби не вихололо. Ми сюди не жерти прийшли, а статечно спілкуватися.

      – Розумію. – Шинкар уклонився знову.

      – Метикуватість при твоєму фахові – справа важлива. Дай-но руку, любчику.

      Брязнули золоті монети. Корчмар роззявив рота до межі можливого.

      – Це не завдаток, – повідомив Три Галки. – Це – згори. А тепер іди собі на кухню, добра людино.

      В алькові було тепло. Ґеральт розстібнув пояс, стягнув каптан і закатав рукави сорочки.

      – Бачу, – сказав, – що від браку готівки ти не потерпаєш. Живеш із привілеїв лицарського стану?

      – Почасти, – усміхнувся Три Галки, не вдаючись у подробиці.

      Вони швидко впоралися з вугорками й чвертю барильця. Обидві зерріканки також не жаліли для себе пива, обидві ж помітно повеселішали. Шепотілися собі про щось. Вея, та, що була вищою, раптом вибухнула коротким гортанним сміхом.

      – Дівчата загальною розмовляють? – тихо запитав Ґеральт, слідкуючи за ними краєм ока.

      – Слабенько. І вони не балакучі. Що й добре. Як тобі отой суп, Ґеральте?

      – М-м…

      – Вип’ємо.

      – М-м…

      – Ґеральте. – Три Галки відклав ложку й елегантно чхнув. – Повернімося на хвильку до нашої дорожньої розмови. Я зрозумів, що ти, відьмаче, подорожуєш з одного кінця світу на інший його кінець, а дорогою, якщо трапляється якась потвора, її убиваєш. І з того маєш грош. У цьому полягає відьмачий фах?

      – Більш-менш.

      – А буває так, що тебе кудись викликають спеціально? На,