Відьмак. Меч призначення. Анджей Сапковський

над місциною, – то Х’ява, Пустуля і Скакунів Зуб. Шлях веде до руїн старої фортеції, йде навколо Х’яви з півночі, за вигинами річки. А через міст шлях можна скоротити. Ущелиною пройдемо на полонину між горами. А як тамочки драконячих слідів не знайдемо, підемо на схід далі, у яри заглянемо. А ще далі на схід є рівнесенькі долини, пряма дорога звідти на Кайнгорн, до ваших, пане, земель.

      – А де ж це, Козоїде, ти такого знання про ці гори набрався? – запитав Богольт. – При колодках?

      – Ні, пане. Овець я тут змолоду пас.

      – А міст той витримає? – Богольт устав на козли, заглянув униз, на спінену ріку. – Прірва десь сажнів із сорок.

      – Витримає, пане.

      – Звідки взагалі такий-от міст у цій дичині?

      – Той міст, – сказав Козоїд, – тролі у давні часи побудували,[13] хто туди їздив, мав платити їм чималий гріш. Але ж мало хто туди їздив, тож тролі із торбами й пішли. А міст залишився.

      – Повторюю, – гнівно сказав Ґилленстерн, – вози у мене із реманентом і фуражем, на бездоріжжях можемо загрузнути. Чи не краще шляхом їхати?

      – Можна й шляхом, – ворухнув плечима швець. – Але воно дорога довша. А король мовили, що йму до дракона швидко тре, що виглядає він його, наче шуліка тичку.

      – Теличку, – поправив його канцлер.

      – Хай і теличку, – погодився Козоїд. – А мостом все ’дно буде ближче.

      – Ну то вперед, Козоїде, – вирішив Богольт. – Сунь попереду, ти й твоє військо. У нас такий звичай, уперед найхоробріших слати.

      – Не більше, аніж один віз за раз, – застеріг Ґилленстерн.

      – Добре. – Богольт шмагнув коней, віз застукотів по колодах мосту. – За нами, Пильщику! Дивися, чи колеса рівно йдуть!

      Ґеральт стримав коня, дорогу йому загородили лучники Нєдаміра у своїх пурпурово-золотих каптанах, з’юрмившись на кам’яному причілку.

      Кобила відьмака форкнула.

      Земля затряслася. Гори затремтіли, зубатий край скельної стінки раптом розплився на тлі неба, а сама стіна заговорила раптом глухим, відчутним дуднінням.

      – Увага! – гукнув Богольт, уже з другого боку мосту. – Увага там!

      Перше каміння, поки дрібне, зашурхотіло та застукало по обриву, що спазматично тремтів. На очах у Ґеральта частина дороги, розсадившись чорною щілиною, що страшезно швидко зростала, полетіла із приголомшливим гуркотом у прірву.

      – На коней!!! – заверещав Ґилленстерн. – Милостивий пане! На інший бік!

      Нєдамір, із головою, утиснутою у гриву коня, погнав на міст, за ним скочили Ґилленстерн і кілька лучників. За ними зі стуком увалився на тріскотливі колоди королівський фургон, на якому билася на вітрі хоругва із грифоном.

      – Це лавина! З дороги! – завив іззаду Ярпен Зігрін, нахльостуючи бичем кінські зади, випередивши другий віз Нєдаміра й розкидаючи лучників. – З дороги, відьмаче! З дороги!

      Поряд із фургоном ґномів пронісся Ейк із Денесле, сидячи в сідлі рівно й незворушно. Якби не смертельно-бліде обличчя і стиснуті у переляканій гримасі уста, можна було б подумати, що мандрівний лицар не звертає уваги на каміння та валуни, що сипалися на шлях. Іззаду, від групи

13

За народними уявленнями, троль найчастіше ховається під мостом і вимагає плату за проїзд; інколи йдеться про те, що саме тролі ті мости й будують.