Стань сильнішим. Брене Браун

перешкода, що й на шляху до інших виявів сміливої поведінки, – страх. Нам не подобається відчувати складні емоції, і нас непокоїть, що подумають інші люди. Ми не знаємо, що робити з дискомфортом і вразливістю. Емоції здатні допроваджувати нас до жахливого стану, навіть приголомшувати на фізичному рівні. Ми можемо почувати себе відкритими, незахищеними перед обличчям небезпеки і розгубленими у вирі емоцій. Наш інстинкт радить уникати болю. Насправді більшість із нас навчені не переживати дискомфорт, відчувати його або говорити про нього, а лише відкидати, заперечувати його або ж вдавати, що його не існує. Якщо поєднати це з інстинктивним уникненням болю, то легко зрозуміти, чому втеча від неприємностей стає звичкою. Наша природа і виховання спонукають нас до того, щоб ми позбувалися вантажу емоцій і дискомфорту, часто перекладаючи його на плечі інших людей. Але, за іронією, у той самий час, коли ми віддаляємося від людей зі свого оточення, навантажуючи їх своїми негативними емоціями, ми жадаємо глибшого емоційного зв’язку і багатшого емоційного життя.

      Міріам Ґрінспен, психотерапевт і автор книжки «Зцілення через темні емоції» («Healing Through the Dark Emotions»)[26] дала інтерв’ю юнґіанському психотерапевту Барбарі Платек для журналу «The Sun Magazine».[27] На моєму факультеті стаття стала обов’язковою для прочитання, відколи уперше з’явилася друком 2008 року. Ґрінспен пояснює, чому вважає нашу культуру «емоційнофобною» і чому ми боїмось емоцій і знецінюємо їх. Вона попереджає:

      «Але, усупереч нашому страху, щось усередині нас хоче відчути усі ці емоційні енергії, тому що саме вони є суттю життя. Коли ми пригнічуємо і приборкуємо наші емоції, то почуваємо себе звільненими від них. Отож ми дивимося фільми жахів або так звані реаліті-шоу штибу “Фактора страху”. Ми опосередковано шукаємо яскравих емоцій, тому що, коли ми емоційно задубілі, нам потрібна сильна стимуляція, щоб відчувати бодай щось. Таким чином, “емоційна порнографія” забезпечує стимуляцію, але це тільки емоційний ерзац – він не вчить нас нічому про себе або про світ».

      Я не вважаю, що ми можемо багато довідатися про себе, про свої стосунки або про світ без визнання емоцій і зацікавлення ними. На щастя, на відміну від навігаційного обчислення шляху нам не потрібно негайно визначати точне місцеположення, аби знайти свій шлях. Нам просто потрібно визнати свої почуття. Треба просто бути чесними і допитливими. «У мене емоційна реакція на те, що сталося, і я хочу зрозуміти» – для розпізнання емоцій цього достатньо. Але в нашій культурі навіть це непросто. Придивімося уважніше до допитливості.

      Обираючи допитливість

      Обрати допитливість – це означає стати вразливим, тому що цей вибір вимагає від нас капітуляції перед невизначеністю. Це не завжди було вибором; допитливість властива нам від народження. Але з плином часу ми довідуємося, що допитливість, як і вразливість, може призводити до страждань. Унаслідок цього ми вдаємося до самозахисту – обираємо визначеність замість допитливості,

26

Platek, B. (2008). Through a glass darkly: Miriam Greenspan on moving from grief to gratitude. The Sun, 385, січень 2008. Джерело: thesunmagazine.org/issues/385/through _a_ glass_darkly.

27

Greenspan, M. (2003). Healing through the dark emotions: The wisdom of grief, fear, and despair. Boston: Shambhala Publications.