Название | Летючий корабель та інші слов’янські казки |
---|---|
Автор произведения | Коллектив авторов |
Жанр | Сказки |
Серия | Літай-килим: казки народів світу |
Издательство | Сказки |
Год выпуска | 2017 |
isbn | 978-617-12-2424-7, 978-617-12-2259-5, 978-617-12-1688-4, 9786171224230 |
Довго чи не довго вони билися, тільки Микита повалив змія на землю та хотів його задавити. Почав змій благати Микиту:
– Не бий мене, Микито, до смерті! Сильнішого за нас із тобою нікого на світі немає. Розділімо весь світ порівну: ти володарюватимеш в одній половині, а я – в другій.
– Гаразд, – мовив Микита. – Тільки спершу треба межу прокласти, щоб потім суперечок поміж нас не було.
Зробив Микита соху трьохсотпудову, запріг у неї змія і почав од Києва межу прокладати, борозну орати: завглибшки та борозна два сажні з чвертю. Провів Микита борозну від Києва до самого Чорного моря та й каже змієві:
– Землю ми поділили – тепер море ділімо, щоб за воду поміж нас суперечок не вийшло.
Почали воду ділити – загнав Микита змія в Чорне море та й утопив його там.
Зробивши святе діло, повернувся Микита до Києва, став знову шкури м’яти, не взяв за свою працю нічого. А царівна повернулася до батька-матері.
Борозну Микитину, славлять, і досі подекуди в степу видно: стоїть вона валом сажнів зо два заввишки. Довкола люди орють, а борозни не розорюють: залишають її на згадку про Микиту Кожум’яку.
Мар’я Морівна
Російська казка
У далекому царстві-моцарстві жив собі Іван-царенко. І було в нього три сестриці: одна Мар’я-царівна, друга Ольга-царівна, третя Анна-царівна.
Батько й мати в них повмирали. Вмираючи, вони синові наказували:
– Як хто перший сестер свататиме, за того й віддавай – при собі не тримай довго.
Поховав царенко батьків і з горя пішов із сестрами в зелен сад погуляти.
Аж ось на небі хмара чорна простяглася, страшний вітер задув.
– Ходімо, сестрички, додому, – каже Йван-царенко.
Тільки прийшли до палацу, а воно як загуркотить та як гримне – стеля навпіл трісь: влітає у світлицю до них ясен сокіл.
Ударився сокіл об долівку, перекинувсь добрим молодцем і каже:
– Здоров був, царенку Йване! Перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом: хочу за себе Мар’ю-царівну посватати.
– Якщо любий ти сестриці, її воля – хай іде.
Мар’я-царівна погодилась. Побралися вони, сокіл підхопив її і поніс у своє царство.
Пішли дні, потягнулися – отак і рік минув. Іде царенко Йван з двома сестрицями в зелен сад гуляти. Коли знову вихор здійнявся, суне хмара на небі, блискає.
– Ходімо, сестрички, додому, – каже царенко.
Ледве прийшли до палацу, а воно як гримне – покрівля й обвалиться. Тріснула стеля, розійшлася. Вліта орел у світлицю, ударивсь об долівку й перекинувся добрим молодцем.
– Здоров був, царенку Йване! Перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом.
І посватав Ольгу-царівну. Іван-царенко й відказує:
– Як до любості ти Ользі-царівні, то нехай за тебе йде – її воля.
Ольга-царівна згодилася. Побрались вони, орел підхопив її і поніс у своє царство.
Минув