Летючий корабель та інші слов’янські казки. Коллектив авторов

неминучу, нíкуди йому від Микити сховатися, вийшов у чисте поле.

      Довго чи не довго вони билися, тільки Микита повалив змія на землю та хотів його задавити. Почав змій благати Микиту:

      – Не бий мене, Микито, до смерті! Сильнішого за нас із тобою нікого на світі немає. Розділімо весь світ порівну: ти володарюватимеш в одній половині, а я – в другій.

      – Гаразд, – мовив Микита. – Тільки спершу треба межу прокласти, щоб потім суперечок поміж нас не було.

      Зробив Микита соху трьохсотпудову, запріг у неї змія і почав од Києва межу прокладати, борозну орати: завглибшки та борозна два сажні з чвертю. Провів Микита борозну від Києва до самого Чорного моря та й каже змієві:

      – Землю ми поділили – тепер море ділімо, щоб за воду поміж нас суперечок не вийшло.

      Почали воду ділити – загнав Микита змія в Чорне море та й утопив його там.

      Зробивши святе діло, повернувся Микита до Києва, став знову шкури м’яти, не взяв за свою працю нічого. А царівна повернулася до батька-матері.

      Борозну Микитину, славлять, і досі подекуди в степу видно: стоїть вона валом сажнів зо два заввишки. Довкола люди орють, а борозни не розорюють: залишають її на згадку про Микиту Кожум’яку.

      Мар’я Морівна

      Російська казка

      У далекому царстві-моцарстві жив собі Іван-царенко. І було в нього три сестриці: одна Мар’я-царівна, друга Ольга-царівна, третя Анна-царівна.

      Батько й мати в них повмирали. Вмираючи, вони синові наказували:

      – Як хто перший сестер свататиме, за того й віддавай – при собі не тримай довго.

      Поховав царенко батьків і з горя пішов із сестрами в зелен сад погуляти.

      Аж ось на небі хмара чорна простяглася, страшний вітер задув.

      – Ходімо, сестрички, додому, – каже Йван-царенко.

      Тільки прийшли до палацу, а воно як загуркотить та як гримне – стеля навпіл трісь: влітає у світлицю до них ясен сокіл.

      Ударився сокіл об долівку, перекинувсь добрим молодцем і каже:

      – Здоров був, царенку Йване! Перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом: хочу за себе Мар’ю-царівну посватати.

      – Якщо любий ти сестриці, її воля – хай іде.

      Мар’я-царівна погодилась. Побралися вони, сокіл підхопив її і поніс у своє царство.

      Пішли дні, потягнулися – отак і рік минув. Іде царенко Йван з двома сестрицями в зелен сад гуляти. Коли знову вихор здійнявся, суне хмара на небі, блискає.

      – Ходімо, сестрички, додому, – каже царенко.

      Ледве прийшли до палацу, а воно як гримне – покрівля й обвалиться. Тріснула стеля, розійшлася. Вліта орел у світлицю, ударивсь об долівку й перекинувся добрим молодцем.

      – Здоров був, царенку Йване! Перш я гостем ходив, а тепер прийшов сватом.

      І посватав Ольгу-царівну. Іван-царенко й відказує:

      – Як до любості ти Ользі-царівні, то нехай за тебе йде – її воля.

      Ольга-царівна згодилася. Побрались вони, орел підхопив її і поніс у своє царство.

      Минув