Шовк. Алессандро Барiкко

рік здавався початком кінця. Науковці того часу були неспроможні з’ясувати причину епідемії. Отже, всі шовківники, зокрема й у найвіддаленіших місцевостях, почувалися заручниками цього чаклунства, що не мало пояснень.

      – Майже всі, – тихо додав Бальдаб’ю. – Майже!

      І він долив дві краплі води до свого келиха перно.

      6

      Бальдаб’ю з’явився в цих краях десь зо двадцять років раніше; він одразу попрямував у мерію, увійшов до кабінету, не постукавши у двері, та поклав на стіл мера шовковий барвистий шарф.

      – Знаєте, що це? – спитав він.

      – Жіноче вбрання.

      – Відповідь хибна. Це – чоловіча прикраса: гроші!

      Мер звелів вигнати Бальдаб’ю геть. Той заходився будувати шовкопрядильну фабрику нижче за течією річки, сарай для виведення шовкопряда край лісу, а також капличку, присвячену святій Агнесі, на перехресті з дорогою, що вела до Вів’є. Потім він найняв три десятки робітників, замовив в Італії таємний прилад – дерев’яний, весь у коліщатках та шестернях – і нікому нічого не казав протягом півроку. Тоді він знов навідався до мера й цього разу поклав на його стіл кілька акуратно складених пачок банкнот загальною вартістю тридцять тисяч франків.

      – Знаєте, що це?

      – Гроші.

      – Відповідь хибна. Це – доказ того, що ви телепень.

      Із цими словами він забрав гроші, сунув їх до гаманця та вже рушив був до дверей, але мер його зупинив.

      – Якого біса! Що я мушу робити?

      – Нічого не робіть, і станете мером заможного краю.

      Через п’ять років у Лавільдьйо було вже сім фабрик; містечко перетворилося на один із головних європейських центрів шовківництва та шовкопрядіння. Не все це належало Бальдаб’ю. Інші поважні громадяни та землевласники усього краю слідом за ним занурилися в цю своєрідну діяльність. Кожному з них Бальдаб’ю охоче відкривав секрети свого ремесла. Це розважало його більше, ніж загрібання грошей лопатою. Навчати людей. Мати секрети, щоб розповідати їх. Така це була особистість.

      7

      Саме Бальдаб’ю був тим, хто змінив життя Ерве Жонкура за вісім років до того моменту, з якого ми взялися розповідати. То були часи, коли перші епідемії почали шкодити виробництву коконів шовкопряда в Європі. Бальдаб’ю це не засмутило. Він обміркував ситуацію та дійшов висновку, що проблема не має розв’язку, а далі стане тільки гірше. Що з цим вдіяти, він знав, але йому бракувало виконавця. Він зрозумів, що знайшов потрібну людину, коли побачив, як Ерве Жонкур проходить повз кав’ярню «Верден» – такий елегантний у своєму мундирі молодшого лейтенанта інфантерії, з гордовитой ходою, як усі військові у відпустці. Йому було тоді двадцять чотири роки. Бальдаб’ю запросив його до своєї оселі, розкрив перед ним географічний атлас, повний екзотичних назв, і сказав:

      – Прийміть мої вітання, хлопче. Ви нарешті знайшли серйозну роботу.

      Ерве Жонкур мусив вислухати тривалу розповідь про шовкопряда, грену, піраміди та морські подорожі. Потім відповів:

      – Не зможу.

      – Чому?

      – За