Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс

шум руху, але, спускаючись тихими провулками до річці, кузен ясно розчув гул снарядів.

      О дев’ятій годині він ішов від Вестмінстера до своєї квартири у Ріджент-парку.

      Він дуже хвилювався за мене, розуміючи, наскільки серйозне положення.

      Як і я в ніч проти суботи, він заразився військовою істерією. Він думав про біженців, намагався уявити «парові котли на ходулях» сто футів заввишки.

      На Оксфорд-стрит проїхало кілька возів з біженцями; на Мерілебон-роуд теж; але чутки поширювалися так повільно, що Ріджент-стрит і Портленд-роуд були, як завжди, повні людей, хоча подекуди обговорювалися останні події.

      У Ріджент-парку, як звичайно, під газовими ліхтарями прогулювалися мовчазні парочки.

      Ніч була темна і тиха, трохи задушлива; гул снарядів долинав з перервами; після півночі на півдні блиснуло щось на подібне до зірниці.

      Кузен читав і перечитував газету, тривога його зростала. Він не міг заспокоїтися і після вечері знову пішов безцільно блукати містом.

      Повернувшись, він марно спробував сісти за конспекти.

      Він ліг спати після півночі, йому снилося щось лиховісне, але не минуло й двох годин, як його розбудили стукіт дверних молоточків, тупотіння ніг по бруківці, віддалений барабанний бій і дзвони. На стелі спалахували червоні відблиски. Він лежав і не міг зрозуміти, що сталося. Настав день чи всі збожеволіли?

      Потім він схопився з ліжка і підбіг до вікна.

      Його кімната містилася нагорі; відчинивши вікно, він почув крики з обох кінців вулиці.

      З вікон висовувалися і перегукувалися заспані, напіводягнені люди.

      – Вони йдуть! – кричав полісмен, стукаючи в двері. – Марсіани наближаються! – І поспішав до наступних дверей.

      З казарми на Олбені-стрит чулися барабанний бій і звуки труби; зі всіх церков доносився бурхливий, безладний сполох.

      Грюкали двері; темні вікна будинків спалахували жовтими вогниками.

      Вулицею щодуху промчала закрита карета, шум коліс пролунав з-за рогу, перейшов в оглушливий гуркіт під вікном і завмер десь далеко.

      Слідом за каретою пронеслися два кеби – авангард цілої низки екіпажів, що мчали до вокзалу Чок-Фарм, де можна було сісти в спеціальні поїзди Північно-Західної залізниці.

      Мій кузен довго дивився з вікна; він бачив, як полісмени перебігали від дверей до дверей, стукаючи молотком і сповіщаючи ту саму незбагненну новину.

      Раптом двері позаду нього відчинилися і ввійшов сусід, який займав кімнату навпроти, він був у сорочці, брюках і туфлях, підтяжки бовталися, волосся його було скуйовджене.

      – Що за чортівня? – запитав він. – Пожежа? Чому така метушня?

      Вони висунулися з вікна, намагаючись зрозуміти, що кричать полісмени. З бічних вулиць повалив народ, зупиняючись купками.

      – В чому річ, чорт забирай? – вигукнув сусід.

      Мій кузен щось відповів йому і став одягатися, підбігаючи з кожною річчю до вікна, щоб бачити, що відбувається на вулиці.

      З-за