Хранитель забутих речей. Рут Хоган

і залишилася на все життя – крикливою, вимогливою, настирною. Перша донечка, батьки потурали їй, поки було вже надто пізно виховувати в цій дитині хоч якусь чуйність. Змалку в усьому світі вона помічала лише себе-кохану. Ґледіс удалася тихою втішною дівчинкою, котра, як і її мати, заледве встигала задовольнити власні основні потреби під натиском вимог своєї чотирирічної сестри. Коли у вісімнадцять років Мауд знайшла кавалера, такого ж настирного й галасливого, як і сама, вся родина зітхнула з полегкістю, відчуваючи певні докори сумління. Їхні заручини й весілля усіляко заохочували, особливо коли виявилося, що наречений Мауд має переїхати до Шотландії у справах свого бізнесу. Після дорогого показового весілля, вибраного, а потім розкритикованого Мауд, за яке переважно довелося платити її батькам, вона вирушила обдарувати своїм янгольським норовом сердешне місто на заході Шотландії, яке нічого не підозрювало про таке щастя. А життя на Коппер-стрит стало безжурним і щасливим. Ґледіс та її батьки жили тихо й мирно. Вони їли рибу зі смаженою картоплею на вечерю в п’ятницю, сандвічі з лососем і фруктовий салат зі збитими вершками в неділю за чаюванням. Кожного четверга ввечері відвідували кіно, а щоліта на тиждень їздили відпочивати до Фрінтона[11]. Інколи Ґледіс разом зі своїми друзями ходила на танці до «Кооперативу». Вона купила хвилястого папужку, назвала його Сиріл і так і не вийшла заміж. Це не був її вибір, просто наслідок того, що доля не залишила їй особливого вибору. Ґледіс знайшла гарного чоловіка, але, на жаль, він обрав одну з її подруг. Ґледіс сама пошила собі сукню дружки і випила за їхнє щастя шампанське, змішане з солоними сльозами. Вона залишилася другом для них обох і хрестила їхніх двох дітей.

      Мауд і її чоловік не мали дітей. «Надто хороша справа», – тихенько говорив їхній батько до Сиріла, коли про це заходила мова.

      Батьки старіли і слабшали. Ґледіс дбала про них. Вона доглядала їх, годувала й купала, робила геть усе для їхнього комфорту і безпеки. Мауд зосталася в Шотландії та принагідно висилала безглузді подарунки. А коли вони зрештою померли, вона заявила, що похорон її надто зворушує, і не приїхала. Вміст примножуваного рахунку на Пошті було розділено між двома сестрами, і, як подяку за її відданість і турботу, батьки залишили Ґледіс будинок. Але в заповіті був іще один пункт, що невдовзі спричинив катастрофу. Там говорилося таке: якщо Мауд раптом залишиться бездомною, вона може жити на Коппер-стрит, поки її обставини не поліпшаться. Пункт, внесений до заповіту з найкращими намірами подбати про старшу доньку, передбачивши обставини, які батьки вважали за дуже малоймовірні. Та «малоймовірно» не означає «неможливо», і коли чоловік Мауд помер, то їй відібрало будинок, гроші й мову від люті. Він програв в азартні ігри всі активи, якими вони володіли, і вирішив, що краще раптово померти, аніж зустрічатися після цього з дружиною.

      Мауд повернулася на Коппер-стрит старою вередливою жінкою. Мирне і щасливе життя, яким насолоджувалася Ґледіс, було зруйноване за

11

Маленьке містечко в Англії на березі моря.