Загадковий нічний інцидент із собакою. Марк Геддон

майже твого віку, – відповіла вона.

      Потім ми трохи помовчали, і вона спитала:

      – У тебе немає собаки, чи не так?

      – Ні, – відповів я.

      – Мабуть, тобі б хотілося мати собаку? – поцікавилася вона.

      – У мене є щур, – відповів я.

      – Щур? – перепитала вона.

      – Його звати Тобі.

      – А-а, – протягнула вона.

      Тоді я сказав:

      – Більшість людей не люблять щурів, оскільки вони вважають, що щури переносять такі хвороби, як бубонна чума. І це лише тому, що вони жили в каналізації й забиралися на кораблі, які припливали з чужих земель, де були невідомі хвороби. Але щури дуже чепурні. Тобі постійно вмивається. І його не треба вигулювати. Я просто пускаю його побігати по своїй кімнаті, щоби він робив фізичні вправи. А інколи він сидить у мене на плечі або ховається в рукаві, наче в лігві. Але на волі щури не живуть у лігвах.

      – Ти не хочеш зайти до мене на чай? – запросила місіс Александер.

      – Я не заходжу в чужі будинки, – відповів я, і вона запропонувала:

      – Ну, може, я винесу щось надвір. Ти любиш воду з лимоновим сиропом?

      – Мені подобається тільки апельсиновий сироп, – відповів я.

      – На щастя, у мене є трохи. А як щодо «баттенберга»? – спитала вона.

      – Не знаю, оскільки я не знаю, що таке «баттенберг».

      – Це такий торт. Посередині на ньому є чотири рожеві й жовті квадратики, а по краях – марципанова глазур, – пояснила вона.

      – Це видовжений торт, квадратний у поперечному перерізі, який поділено на однакові різнокольорові квадрати, розташовані за шаховим порядком? – спитав я.

      – Так, мабуть, його можна й так описати, – відповіла вона.

      – Гадаю, мені сподобаються рожеві квадрати, але не жовті, оскільки я не люблю жовтий колір. І я не знаю, що таке марципан, тож не знаю, чи він мені сподобається, – сказав я.

      – Боюся, марципан також жовтий. Може, мені варто натомість принести печиво. Тобі подобається печиво? – спитала вона.

      – Так. Певні види печива, – відповів я.

      – Я принесу різне, на вибір, – пообіцяла вона.

      Вона повернулася та пішла до будинку. Вона рухалася дуже повільно, бо була старою пані, і перебувала всередині понад 6 хвилин, тож я почав нервуватися, оскільки не знав, що вона робить у будинку. Я погано її знав, щоби напевне сказати, чи вона не збрехала про апельсиновий сироп і торт «баттенберг». І я подумав, що вона може подзвонити в поліцію і тоді в мене будуть серйозні проблеми через попередження.

      Тому я пішов.

      Коли я переходив вулицю, то мені сяйнула думка про те, хто міг убити Веллінгтона.

      Я уявив собі Послідовність Міркувань, яка мала такий вигляд:

      1. Хтось убив собаку, оскільки:

      a) він ненавидів собаку;

      б) він був божевільним;

      в) він хотів засмутити місіс Шиєрс.

      2. Я не знаю нікого, хто б ненавидів Веллінгтона, тож імовірно, що у випадку а) його вбив незнайомець.

      3. Я не знаю жодного божевільного, тож імовірно, що у випадку б) його також убив незнайомець.

      4. Більшість