Название | Ярмарок нічних жахіть (збірник) |
---|---|
Автор произведения | Стівен Кінг |
Жанр | Ужасы и Мистика |
Серия | |
Издательство | Ужасы и Мистика |
Год выпуска | 2015 |
isbn | 978-617-12-0393-8, 978-1-5011-1167-9, 9786171203921 |
– Звісно, все гаразд, дурненький, – і побігла додому. Це був останній раз, коли я бачив її живою.
Після похорону я запросив на каву Карлу Вінстон, бо вона була найближчою подругою Вікі у Фаджевих акрах. Мені довелося перелити її каву з чашки в склянку, бо в неї так сильно тремтіли руки, що вона боялася обпектися. Карла була не просто пригнічена, вона винуватила себе в смерті Вікі. Я певен, що так само винуватила себе місіс Пекгем після того, що трапилося з Марлі.
Того вечора вона перестріла Вікі, яка сиділа в холі на першому поверсі та витріщалася в телевізор. Тільки телевізор був вимкнений. Карла сказала, що Вікі здалася їй апатичною та байдужою. Вона вже бачила свою подругу в такому стані, коли та збивалася з ліку й приймала забагато пігулок або ковтала їх у неправильній послідовності. Карла спитала, чи не хоче Вікі піти до Медичного центру, аби її оглянули. Але Вікі відмовилася, запевнивши, що з нею все добре, просто був важкий день, але скоро вона прийде в норму.
Вікі розповіла Карлі:
– Нам зустрівся маленький огидний хлопчик. Я осоромилася на прослуховуванні, а він почав із мене знущатися.
– Як прикро, – відповіла Карла.
– Джордж його знав. Він сказав мені, що ніколи його не бачив, але я відчула, що він бреше. Хочеш знати, що я про це думаю?
Карла відповіла, що так, звісно. На той момент вона вже була переконана, що Вікі переплутала свої ліки чи викурила косяк або і те й інше.
– Я думаю, що його підмовив на це Джордж. Хотів мене подражнити. Але коли побачив, як я засмутилася, то пошкодував про свій вчинок і спробував зупинити хлопчика. Тільки той не зупинявся.
– Не говори дурниць, Вік. Джордж ніколи б не став тебе дражнити через провальні проби. Ти йому подобаєшся.
– Ну, принаймні в одному хлопчик був правий – нічого в мене не вийде, – підсумувала Вікі.
Тоді я вирішив запевнити Карлу, що жодним чином не причетний до того хлопчика. Карла відповіла, що я міг би їй про це не казати, бо вона знала, що я хороша людина і що я ніколи б не скривдив Вікі. А потім знову заплакала:
– Це моя провина, а не твоя. Я бачила, що їй зле, але нічого не вдіяла. І ти знаєш, що сталося потім. Це також на мені, бо вона не хотіла. Я знаю, що вона не хотіла цього робити.
Карла облишила Вікі та піднялася до себе працювати над домашнім завданням. За кілька годин вона спустилася до помешкання подруги.
– Я гадала, може, вона захоче прогулятися та чогось перекусити. Або, якщо закінчилася дія ліків, випити склянку вина. Але Вікі не було в кімнаті. Тому я зазирнула до холу, але й там її не знайшла. Парочка дівчаток дивилися телевізор, і одна сказала, що бачила, як Вікі нещодавно спускалася в підвал – мабуть, збиралася зайнятися пранням.
Бо в неї були простирадла,