Щиголь. Донна Тартт

світські дами й бізнесмени в мокасинах, що працювали в благодійних фондах, заснованих місіс Барбур; молодші брат і сестра Енді, Тодді й Кітсі, бігали по темних залах разом зі своїми шкільними друзями. Нерідко пополудні приходили на чашку чаю або кави жінки, які пахли парфумами, з торбинами для закупівель; вечорами пари, вдягнені для вечері, збиралися з бокалами вина та газованої води у вітальні, де щотижня змінювалося квіткове оформлення завдяки пихатому флористу з Медісон-авеню, а на журнальному столику були акуратно розкладені найсвіжіші випуски «Architectural Digest» і «New Yorker».

      Якщо містер і місіс Барбури мали безліч клопоту з зайвою дитиною, що несподівано впала їм на голови майже без попередження, у них вистачило такту не показувати цього. Мати Енді зі своїми досить скромними прикрасами і ще скромнішою усмішкою належала до тих жінок, які можуть зателефонувати й до мера в разі потреби, тож вона напрочуд легко вміла долати перешкоди, створювані нью-йоркською бюрократією. Навіть у своєму збентеженні й горі я відчував, що вона впливає на події за лаштунками і полегшує мені життя, захищаючи від брутальності машинерії соціальної опіки – і, як я тепер остаточно зрозумів, від преси. Вона перекинула майже безперервні телефонні дзвінки на свою мобілку. Я чув розмови тихим голосом, інструкції консьєржам. Після того як я витерпів один із тривалих допитів Енріке про те, де перебуває мій батько, – ці допити часто доводили мене до сліз, він міг із тим самим успіхом допитувати мене, щоб довідатися про розташування ракетних баз у Пакистані, – вона попросила мене вийти з кімнати, а тоді своїм контрольованим монотонним голосом поклала цьому кінець («Зрозумійте, очевидно хлопець не знає, де він є, мати також цього не знала… так, я розумію, що ви хотіли б його знайти, але, очевидно, він не хоче бути знайденим і вжив заходів, щоб його не знайшли… він не давав грошей на утримання дитини, він залишив купу боргів, він утік із міста, не сказавши й слова, тож, чесно кажучи, я не розумію, чого ви досягнете, якщо знайдете цього чудового батька й чудового громадянина… Так, так, усе в нього добре й чудово, і якщо ані кредитори, ані ваша установа не спроможні знайти цього чоловіка, тоді я не розумію, навіщо ви знущаєтесь із дитини? Чи можемо ми домовитися, щоб ви поклали цьому край?»)

      Деякі риси військового стану, які з’явились у домі після моєї появи, створили певні незручності: наприклад, домашнім робітницям більше не дозволялося слухати новини по радіо «Ten Ten WINS» під час їхньої праці («Ні, ні», – сказала кухарка Етта, кинувши застережливий погляд на мене, коли одна з прибиральниць спробувала увімкнути радіо), а вранці «The Times» відносили безпосередньо містерові Барбуру й не дозволяли, щоб газету читала решта родини. Безперечно, раніше такого звичаю не було: «Хтось знову забрав газету», – скиглила менша сестра Енді Кітсі, перш ніж поринути в провинну мовчанку після погляду матері, і незабаром я здогадався, що газета стала зникати в кабінеті містера Барбура, бо в ній могли бути надруковані речі, що їх мені ліпше