Вендета по-українськи. Анатолій Сергієнко

таких злочинів по області, згідно зі статистикою – нуль цілих, чотири десятих відсотка. Практично жоден такий злочин не розкритий.

      – Не подобається мені, пане Романе, ваша тональність, зовсім не подобається. Ота запрограмованість на невдачу… Песимізм, вибачте, каркання… Мати такий настрій перед відповідальним розслідуванням. А шукати вбивць доведеться вам. Що значить, чи знайдемо? Знайти потрібно будь-що! Знайти і покарати! Ви зрозуміли, майоре?

      – Авжеж, пане прокуроре, зробимо все можливе.

      – У світлі останніх рішень щодо посилення боротьби зі злочинністю… – проказав Наливайко, однак відчувши, що не туди заїхав, не в той час, що був років десять тому, схаменувся і продовжив: – Зрештою, нам за це гроші платять. Щоб кожен злочин був розкритий, а винні сиділи за ґратами. І за професійну придатність, до речі, теж.

      – І я так думаю, що гроші. Платню за виконану роботу, – підтримав прокурора начальник карного розшуку, – в залежності від кваліфікації. Але статистика – річ уперта. Питається, чому такий мізерний відсоток розкриття? Чи не ті самі гроші у цьому винні?

      – В якому розумінні? – не второпав Наливайко.

      – У прямому й переносному.

      – Хочете сказати, що за гроші справу можна прикрити й сховати під сукно?

      – Звичайно, – анітрохи не збентежився майор Кіндій. – Усі ми смертні й жити по-людськи хочемо. І вони це добре усвідомили. У ворожому таборі не дрімають, Степане Степановичу, вивчають супротивника, думають, шукають слабкі місця. Мабуть, на кожного з нас у них ярличок припасений із відповідною ціною.

      Тема розмови Наливайкові не подобалася. Прозорі натяки, в’їдливі репліки. Та ще на місці події. Он скільки народу зібралося. Далеко стоять, не почують, але береженого й Бог береже. А потім дивуєшся: звідки плітки беруться? Плете язиком казна-що. Ніякої поваги до старших. Йому ще й тридцяти немає, а він уже пір’ячко розпускає та злетіти вище всіх хоче. Недарма про гроші бовкнув. Від такого всякої капості чекати можна. І начальник міліції його підтримує. «Ромко – файний хлоп, у вогонь і воду, якщо треба, полізе». Сам у «Волзі» сидить, вчора, каже, грип ухопив, температура вранці під сорок скочила. Сидів би вдома, лікувався, нічого вірус розносити.

      Наливайко витягнув з кишені хустинку і протер скельця окулярів. Потім звернувся до слідчого:

      – Юрію Івановичу, ви ознайомили понятих з їхніми правами й обов’язками?

      – Так, Степане Степановичу, ознайомив.

      – До протоколу все внесли як слід? План намалювали?

      – Вніс, малюю. Хочете подивитися?

      – Ні, не тепер. Потім, коли підписуватиму. Біда, яка біда! – схопився за голову прокурор, думаючи про те, що треба якось повідомити про нещастя дружину Штима. А що він їй скаже? Марії Василівні, директору школи мистецтв, Марієчці, як ніжно називав дружину колишній приятель Наливайка? А ще голові міста потрібно сповістити, зателефонувати обласному начальству. Хто його знає, як воно далі повернеться. Обласний прокурор – людина нова, необтерта. Ще тепла, не акліматизувалася.