Квіти для Елджернона. Деніел Кіз

грав у футбольній команді, до того як мав закінчити середню школу, схопив Чарлі за сорочку й відірвав йому два ґудзики.

      – Тримайся подалі від моєї малої сестри, виродку. До того ж ти не належиш до цієї школи.

      Він штовхнув Чарлі до Гуса, який схопив його за горло. Чарлі злякався й заплакав.

      Тоді вони стали бити його. Оскар ударив його в ніс, а Гус збив із ніг і став копати носаком черевика в бік, а потім вони обидва надавали йому копняків, спочатку бив один, потім другий, а деякі інші діти на подвір’ї – друзі Чарлі – збіглися, галасуючи й плескаючи в долоні:

      – Бійка! Бійка! Вони б’ють Чарлі!

      Його одяг був роздертий, ніс розбитий, один зуб зламаний, і, коли Гус та Оскар пішли геть, він сів на узбіччі тротуару й заплакав. Кров здавалася йому гіркою. Інші діти лише сміялися й кричали:

      – Чарлі відлупцювали! Чарлі відлупцювали!

      А тоді до Чарлі підійшов містер Вагнер, один зі сторожів школи. Він відвів хлопця до чоловічого туалету і сказав йому, щоб змив кров і бруд з обличчя та з рук, перш ніж піде додому…

      Мабуть, я був дуже дурним, якщо вірив словам людей. Мені не слід було довіряти ані Гаймі, ані комусь іншому.

      Я ніколи не згадував про ці події раніше, але вони повернулися до мене, коли я почав думати про свій сон. Це було якось пов’язано з тим почуттям, яке опановувало мене, коли міс Кінніан читала мої звіти. Та хай там як, а я радий, що тепер я можу не просити нікого щось написати для мене. Тепер я можу зробити це сам.

      18 квітня

      Нарешті я зрозумів, що таке Роршах. Це тест із чорнильними плямами, той самий, який мені давали перед операцією. Побачивши його, я злякався. Я знав, що Берт запитає мене, які бачу там картинки, і я знав, що нічого там не побачу. Я подумав, що все було б інакше, якби я міг довідатися, які картинки там сховані. Можливо, там немає ніяких картинок. Можливо, це просто трюк, аби перевірити, чи настільки я дурний, аби побачити щось таке, чого там немає. Лише подумавши про це, я розлютився на Берта.

      – Отже, Чарлі, – сказав він, – ти бачив ці карти раніше, пам’ятаєш?

      – Звичайно пам’ятаю.

      Я сказав це таким тоном, що він зрозумів, я розлютився, і він подивився на мене з подивом.

      – Тобі щось не так, Чарлі?

      – Ні, мені все так. Але ці чорнильні плями дратують мене.

      Він усміхнувся й похитав головою.

      – Тут нема чого дратуватися. Це лише один із персональних тестів. Тепер я хочу, щоб ти подивився на цю карту. Люди чого тільки не бачать у цих чорнильних плямах. Скажи мені, якою вона здається тобі, на які думки вона тебе наштовхує.

      Я був шокований. Витріщився на карту, а потім на нього. Аж ніяк не сподівався почути від нього щось подібне.

      – Ти хочеш сказати, що нема ніяких картинок, захованих у цих чорнильних плямах?

      Берт спохмурнів і скинув окуляри.

      – Ти про що?

      – Я про картинки, нібито сховані в цих плямах. Минулого разу ти сказав мені, що всі можуть їх бачити, й ти хотів, щоб я їх також побачив.

      – Ні, Чарлі. Я не міг такого сказати.

      – Що