Народження Сталевого Щура. Гаррі Гаррісон

№ 2. Я важко трудився над цим винаходом – безшумним вакуумним насосом із трубкою, виведеною в мій рукав. Тільки підніс трубку поближче до шоколадок, і – зіп! – перша з них зникла з поля зору. Закінчувався пристрій у моїх штанях чи, точніше, у моїх огидних підштаниках, які нас примушували носити у школі як форму. Там шоколадка потрапила до еластичних гумових пакетів, обернених навколо моїх колін. Шоколадка зосталася надійно спочивати подалі від небажаних очей, потім до компанії приєдналася ще одна, і ще одна. Усе йшло за планом, крім того, що я не міг вимкнути цю бісову штуковину. Дякувати Богу, Смеллі голосив як на поминках. Усі погляди були прикуті до нього, а не до мене, який саме боровся зі своїм перемикачем. Тим часом насос і далі засмоктував, мої рукави та штани роздуло. Зрештою механізм таки вдалося вимкнути. Проте порожній прилавок і мої одутлі ноги напевне викликали б підозри. Але слава Богу, ніхто не звернув на мене уваги. Я вийшов із магазину так швидко, як тільки спромігся. Як уже говорив, такі теплі спогади треба берегти.

      Це, звичайно, не може бути поясненням, чому я вирішив сьогодні, у свій день народження, пограбувати банк. І бути спійманим.

      Поліціянти нарешті зламали двері й увалилися всередину. Я звів руки над головою та приготувався зустрічати їх найщирішою посмішкою. День народження – то найвагоміша причина. Мій сімнадцятий день народження. Сімнадцять років – це дуже важливий етап для молодої людини на Біт О’Хевен.

      Розділ 2

      Суддя нахилився вперед і співчутливо зміряв мене поглядом.

      – А тепер, Джиме, розкажи-но, для чого ця вистава?

      У судді Ніксона був літній будиночок неподалік нашої ферми, я частенько навідував його наймолодшого сина, тож суддя знав мене.

      – Моє ім’я Джеймс ді Ґріз, алкоголіку пропащий. Нічого тут панібратство розводити.

      Можете уявити, як він почервонів. Його величезний ніс роздувся, як лижний трамплін.

      – Ти у мене навчишся чемності в залі суду. Тобі загрожує серйозне покарання, тому краще припни язика. Я домовився з Арнольдом Фортеск’ю, громадським захисником, щоб він став твоїм адвокатом…

      – Я не потребую адвоката, а особливо захисту ще одного синього бухля, який квасив так довго, що вже немає жодної живої душі на світі, яка бачила б його тверезим.

      Сміх прокотився серед публіки, і це розлютило суддю ще дужче.

      – Порядок у залі суду! – проревів він і так угатив молотком, що зламав держак.

      Суддя пожбурив цурпалок через кімнату та сердито вирячився на мене.

      – Ти випробовуєш терпіння суду. Захисника Фортеск’ю призначено…

      – Ну, я його точно не призначав. Хай собі йде назад до бару «Мунейс». Там йому буде набагато краще. Я визнаю свою вину за всіма пунктами та покладаюся на милосердя цього немилосердного суду.

      Суддя важко перевів подих, тож я вирішив трохи збавити оберти, щоб у його голові щось там раптом не луснуло. У такому разі його замінять і вся ця тяганина почнеться спочатку.

      – Даруйте мені, пане суддя, –