Людина без даху і дверей. Сергій Мисько

Він сьогодні спатиме з нею. Вони тільки удвох…, окрім ще восьми, які вже були удостоєні честі ділити з ним весільне ложе, а тепер німими свідками лежали одна на одній у кутку..

      Похапцем зняв одяг. Витер ним спітніле тіло, не озираючись, кинув за спину. Ненароком зачепив рядно на вікні. Пошарпана тканина сповзла, видавши нічне, зоряне небо з ріжком молодого місяця.

      – Ні, ні! Зайвих нам не треба. Ми самі дамо собі раду. – Збентежений і сповнений емоціями в передчутті торжества єднання, дбайливо затулив вікно. – Отак, тільки ми. Я і ти….

      Вся підлога у їхньому розпорядження. Він ніжно взяв її на руки. «Ти справжня красуня. Моя мила, ти вже не пахнеш м’ясом. Кривавим м’ясом. Таким звабливим і бажаним… Моя улюблена. Ти сьогодні будеш зі мною. Всю ніч…», – Він обережно поклав її на розстелене ганчір’я.

      Спочатку обнюхав її всю. Закрив очі від задоволення… Лагідно поцілував. Губи відчули сухий холод. Він жадібно облизав їх, смакуючи поцілунок. Провів рукою по звабливому вигині. Дістав з-під шмаття дві каблучки.

      – Я приготувався заздалегідь, моя улюблена. Пропоную торбі душу й серце. На честь нашого союзу прийми щирий знак мого кохання… – Його голос звучав урочисто ніжно. – Це справжнє золото.

      У відповідь жодного звуку… Він спочатку одягнув меншу на свій лівий підмізинний, а більшу просто поклав не неї. Ліг поруч, але на відстані. Ні, він не чіпатиме її, лишень дбайливо піклуватиметься упродовж усієї ночі. Аж до ранку…

* * *

      Він ретельно нагострив сокири, опісля чергової невдалої спроби. Одержимий її образом, орудував з обох рук, змінюючи затуплені на нові, гострі, мов лезо бритви аж доки не побачив дрібні, безформні шматки.

      – Е-ех! Стерво! Стерво! Стерво! Та що ж ти робиш зі мною!

      Всі дев’ять сокир були затуплені. Рубав скільки ставало сили, аж поки знесилений не впав на підлогу вкриту дрібно порубаними шматками і міцно заснув. Вкотре, вщерть виснажений, з надією спробувати ще… Тепер отямився горілиць на підлозі.

      Скільки часу він отак проспав не міг згадати і день це був чи була ніч. Невідомо. Аж поки він не вийшов на вулицю…

* * *

      Сьогодні він знову гострив сокири примовляючи:

      – Без неї ніяк. Зовсім не те. Потрібна тільки вона. Тут, жива-живісінька. Поряд зі мною. Все інше маячня…

      Маленька… його улюблена. Ретельно відшліфував і без того блискучий метал. До дзеркального блиску. Так, що міг розгледіти своє зображення. Дещо спотворене, але в ньому можна впізнати його. Викривлення навіть трішки приховало його вади. Великі, хрестоподібні шрами на щоках тепер нагадували концентричні хвилясті кола, що оберталися врізних напрямках. Він деякий час любувався своїм відображенням на маленькій сокирі.

      Найбільша, схожа на інструмент середньовічного ката. З щербинами і слідами ржавіння. Він лишень протер її сухою ганчіркою і все. Вона для грубих акцентів… Інші сім розклав на підлозі. По ранжиру. Від найменшої до найбільшої. На хвильку замислився… Підійшов до своєї улюбленої, одягнув їй каблучку на руків’я і приніс її до інших. Тепер у нього їх девєять. Він волів, аби їх було дев’ять. Кілька він знайшов на смітниках, одну, найбільшу, вкрав на базарі у м’ясника, інші купив у продавців усілякого мотлоху бувшого в ужитку. Всі старі, зі слідами використання. Деякими позбавляли життя і не тільки тварин….

      – Неперевершено!

      Він і сьогодні планує орудувати сокирами. Він нарешті запросить її до себе додому. Він матиме її вроду, її тіло, її душу… Він вирішив дати їй нове ім’я. Вона буде красунею з новим ім’ям.

* * *

      Він міський божевільний. На нього вже ніхто не звертав уваги. Поводився вельми пристойно, як на людину з подібним статусом. Мало не щодня сидів на лаві у парку біля центральної площі і спостерігав за перехожими. Особливу увагу акцентував на особах жіночої статі. Переважно на молодих або ж на середнього віку, але добре збережених. При фігурі і симпатичному личку. Вибір у нього щоправда був невеликий. Таке витріщання дратувало деяких, особливо перейнятих своєю безпекою містян. Іноді не обходилося без поліції. Але закону він не порушував, не бешкетував. На загал поводився чемно. А просто сидіти в громадських місцях і витріщатися не заборонено.

      Містечко маленьке, мало не всі знали одне одного. Населення складало близько тридцяти тисяч. Ночував він у підвалах, на горищах. А останнім часом поселився у покинутому опісля пожежі будинку.

* * *

      Він вже давно стежив за цією людиною. Приблизно з місяць від початку літа. Відтоді, як вона відкрила парфумерну крамничку. Щоранку вона поспішала на працю. Молода, струнка, красива, бадьора, життєрадісна… Завжди у барвистому вбранні. Бездоганна зачіска і обов’язково напомаджені яскраво червоним пухкенькі губки. А близько сьомої вечора неквапом, втомлена чимчикувала додому.

      Іноді він потайки йшов віддалік вечірніми вулицями у слід, коли вона поверталася додому. Вона на загал працювала у власній парфумерній крамничці. Хоча мала ще одну, досить респектабельну і вельми непристойну сторону свого життя.

      Від неї завжди пахло парфумами. Кожного дня різними. Він навмисне