Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

будинки або почорніли від кіптяви, або стояли зруйновані після важких серпневих боїв (це були перші бої на заході); суворий ландшафт долини Маасу; тунелі; зимові, але зелені рівнини північно-західної Бельгії; горизонт, зубчастий від гарматного вогню і спалахів вибухів; міста і села, не зворушені війною, занурені в глибокий спокій; і міста і села, відмічені битвами, населені привидами війни. Нарешті вони висадилися в Нуайоне, у північно-західній Франції, і при світлі місяця рушили на південь. Повз них дорогою гуркотіли гармати, вози, автомобілі. Гул від далеких вибухів дедалі постлювався.

      Полк тепер зайняв позицію вздовж залізничного насипу, поблизу маленького містечка Лассіньї в Пікардії. З полегшенням Андресен побачив, що тут досить спокійно, незважаючи на прикрий, але взагалі-то безрезультатний артобстріл[51]. Служба здалася йому не надто обтяжливою: чотири дні – в глинистих окопах, чотири дні – відпочинок. Вартували, вичікували, іноді траплялася безсонна ніч у секреті. Французи залягли приблизно за триста метрів від них. Сторони, які воювали, розділяли звичайна дротова огорожа[52] та поле. Урожай 1914 року – пониклі снопи жита – догниває на цьому полі. Більше нічого. Натомість значно більше можна було почути: посвист куль (чи-чу), кулеметний тріск (дадера-дадера), розриви гранат (пум-цу-у-і-у-у-пум)[53]. Їжа була чудовою. Їх годували гарячими стравами двічі на день.

      Дещо виявилося не таким поганим, як він побоювався. Інше – навіть гірше, ніж очікувалося. Наближалося Різдво, і Андресен затужив за домом. Йому бракувало листів від близьких. Містечко, де вони були розквартировані, знаходилося на лінії фронту, його постійно обстрілювали, і тому воно зовсім знелюдніло. Сьогодні вони отримали звістку, що останні французи залишили свої будинки. Щойно містечко спорожніло, як німці його розграбували.

      У порожніх, залишених будівлях можна брати все, що хочеш. Тому і у військових частинах за лінією фронту, і в окопних прихистках було повнісінько здобичі з будинків французів, починаючи від дров’яних печей і м’яких ліжок до хатнього начиння і розкішних гарнітурів м’яких меблів[54]. (Стіни бліндажів були частенько обвішані іронічними девізами. Ось один, популярний: «Ми, німці, не боїмося нічого, крім Бога та нашої артилерії».) І коли стало зрозуміло, що будинки остаточно спорожніли, був виданий звичний наказ: спершу офіцери беруть, що забажають, а потім – рядові.

      Андресен попрямував у містечко з десятком інших, на чолі з фельдфебелем. Лассіньї справив на нього гнітюче враження. Там, де раніше розташовувалися високі білі будинки з жалюзі на вікнах, залишилися тепер лише потворні, почорнілі від дощу руїни, купи каміння та дерев’яних уламків. Вулиці були засипані картеччю й осколками снарядів. Містечко практично зрівняли із землею. Від церкви залишився порожній каркас. Усередині на похилених балках ще тримався старий дзвін, але незабаром і він упаде, ударившись об землю з останнім, надтріснутим дзвоном. На церковному фасаді висіло велике розп’яття, його пошкодило

51

Андресен описує ці речі точнісінько так само, як і багато інших; дійсно, гранатна картеч як найпоширеніший тип артилерійського снаряда була безпечною для солдатів в окопах.

52

Колючий дріт відомого нам типу був винайдений у США для використання в сільському господарстві. Він дав змогу перевести утримання свійської худоби на абсолютно новий рівень. З військовою метою, як загородження, дріт було вперше застосовано під час франко-прусської війни 1870–1871 років. Відомо, що американські війська використовували дріт для захисту своїх таборів під час іспано-американської війни 1898 року. Хоча колючий дріт і згадують у статуті британської армії ще 1888 року, воюючі сторони 1914 року йшли в бій без усякого дроту. Усі вважали, що війна буде легкою і завершиться швидко. І коли почали рити перші окопи, восени 1914 року, то в кращому випадку ставили імпровізовані загородження і дріт для них запозичували в довколишніх селах. (Колючий дріт був чимось незвичним, і про це свідчить навіть той факт, що не існувало самої назви. Дехто, наприклад, називав його «дріт з колючками для паркана».) На початковому етапі війни брали будь-який дріт, навіть без колючок. Крім того, самі загородження часто були ріденькими і складалися лише з одного-єдиного ряду стовпів, між якими натягали три-чотири дротини. Але незабаром почали виготовляти спеціальний колючий дріт з військовою метою. На дроті для потреб сільського господарства було зазвичай сім пар шипів на один метр, тоді як на новому – чотирнадцять і більше пар на той самий метр. Колючий дріт став до того ж ширшим і щільнішим. Французький статут 1915 року визначав як мінімальне загородження з двох рядів стовпів, що стоять на відстані трьох метрів один від одного, а британський статут 1917 року встановлював дев’ять метрів як мінімальну ширину дротяного загородження. Крім того, з’явилися різні види дротяних загороджень, і деякі були переносними, – іспанська кіннота, куби, «їжаки», «аґрус» і «ножова опора». У згаданому британському статуті називають також різні типи стійкого дротяного загородження: apron, double apron, fence and apron, trip and loose wire, concertina (Вrun wire), trip and crossed diagonals, rapid double fence, low wire, French rapid wire, high and low wire combination, – лише останні були в шести різних варіантах. Деякий час експериментували з дротом під струмом, але він виявилася непрактичним. Француз Олів’є Разак писав, що колючий дріт хоч і не символізував Першу світову війну, але все ж зіграв важливу роль у мистецтві, що прагнуло «втілити потворну велич руйнівних сил, випущених на волю сучасною війною».

53

Так сам Андресен описує ці звуки.

54

Те, чим дбайливо облаштовували свої окопи, – можна було знайти бліндажі з електричним освітленням, килимами на підлозі і стінами, обшитими панелями, – залежало від настрою німецької армії на заході. Вона вже готувалася до тривалої оборони. Французька армія з ідеологічних причин не хотіла створювати враження, що має намір тривалий час сидіти в окопах. Протягом усієї війни окопи у французів здавалися імпровізованими. Не дивно, що на сході австро-угорська армія теж устигла розташуватися з усіма зручностями. Стверджували, що там містилися сховища із заскленими вікнами, але це звучить вже як оксюморон.