Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

сорочки.

      Дві пари кальсонів, одні – блакитного кольору.

      Товстий синьо-чорний светр.

      Сіре кашне.

      Муфта.

      Два шкіряних пояси.

      Пара теплих наколінників.

      Пара рукавиць.

      Особистий розпізнавальний знак. ANDRESEN, KRESTEN. К. Е. R. R.86.

      Чотири пари шкарпеток, одна з них – тонкі, ажурні (подарунок коханої).

      Балаклава.

      Біла нарукавна пов’язка для нічного бою.

      Мішечок солі з шовковою стрічкою.

      Півкіло шинки.

      Півкіло масла.

      Банка фруктового масла[46].

      Євангеліє.

      «Втеча оленя» [47].

      Поштові картки для польової пошти, 30 штук.

      Газетний папір.

      «Was für die Feldgrauen, Annisolie» [48].

      Пластир.

      Швацьке приладдя.

      Карта.

      Три блокноти.

      Данський прапор (наразі відсутній) [49].

      Багнет.

      150 бойових патронів.

      Півкіло копченої свинячої грудинки.

      Один батон копченої ковбаси.

      Буханець солдатського хліба.

      Усе спорядження важило близько тридцяти кілограмів, і цього (як зазначає Андресен у щоденнику) «було достатньо». Газети повідомляли про частини, що складалися з молодих студентів, які йшли у наступ під Лангемарком, зі співом «Deutschland, Deutschland über alles». Незабаром настане зима.

      24

      Субота, 28 листопада 1914 року

      Мішель Корде обідає разом з двома міністрами в Бордо

      За столом сиділи шестеро, базікаючи про те про се. І все ж постійно поверталися до теми війни – таку силу тяжіння мала ця подія. Подейкували, що для жінки, яка втратила чоловіка, є визначення – «вдова», але немає назви для жінки, яка втратила дитину. Або погоджувалися, що німецькі цепеліни цілком можуть долетіти до Парижа і розбомбити його. Або розповідали, що в Лондоні почали надягати на вуличні ліхтарі спеціальні абажури, винайдені знаменитою танцівницею Лої Фуллер. Або обговорювали: листи щастя з молитвами. Такі листи розсилалися різним людям з проханням переписати молитви і послати їх потім ще дев’ятьом адресатам, інакше «тебе і твоїх близьких спіткає нещастя».

      «Ні, війни було не уникнути!» – стверджували двоє, які сиділи за столом. Вони були членами кабінету міністрів.

      Один з них – Арістід Бріан, міністр юстиції, досвідчений політик, прагматик (дехто сказав би – опортуніст) лівацького штибу, налаштований антиклерикально. Красномовний Бріан ставав дедалі важливішою політичною фігурою, і багато інших міністрів заздрили йому, оскільки він побував на фронті. У цьому місяці він почав обстоювати нову ідею: якщо війна на заході загрузла, чому б не послати франко-британську армію в яке-небудь інше місце, припустімо, на Балкани? Інший – Марсель Семба, міністр громадських робіт, адвокат, журналіст, один з лідерів французької соціалістичної партії. Обидва міністри належали до коаліційного уряду, сформованого після початку війни. Мало хто здивувався, що Бріан став членом уряду: він відомий кар’єрист, звиклий до влади, її умов і можливостей. І навпаки, кандидатура Семба здивувала багатьох, особливо радикалів. У

46

Щось на кшталт мармеладу, приготовленого із суміші яблук і апельсинів.

47

Популярний роман данського письменника Крістіана Вінтера (1796–1876).

48

Не зовсім зрозуміло, що це таке.

49

Пізніше в Андресена справді з’явився маленький данський прапорець, що разом з романом Вінтера втілював для нього «головні данські цінності». Таким чином, не можна сказати, що Андресен не був охоплений націоналістичної лихоманкою, просто ця лихоманка була не німецькою.