Рогнеда. Валентин Чемерис

Читать онлайн.
Название Рогнеда
Автор произведения Валентин Чемерис
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2016
isbn 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7495-9



Скачать книгу

визначали, як скіфське, сарматське, германське населення великих територій на схід від Ельби».

      У політичних відносинах слов’яни залишаються конгломератом відособлених племен. «Вони не керуються однією людиною, але здавна живуть у народоправстві», «не мають над собою глави і ненавидять одне одного», – так характеризують їхню соціальну організацію візантійські автори в VI і VII століттях. Своєю самоназвою слов’яни заявляють про себе як про «культурне», а не про «політичне» явище. «Словени» – від слова «слово», мається на увазі: можуть порозумітися зрозумілою одне одному мовою…»

      Порозумітися зрозумілою одне одному мовою.

      Іншими словами, вони були споріднені мовою.

      Оскільки ж вони розуміли одне одного, і в них була одна мова, вони й стали одним народом. Завдяки мові. Бо якщо ти розумієш слово моє, а я – твоє, то ми вже…

      Правильно, слов’яни.

      Так від однієї мови – СЛОВА, – виникла одна нація. І всі стали людьми одного Слова.

      І все б добре було, але… Багато хто з нас, нащадків слов’ян, сьогодні починає забувати рідне Слово, мову свою, що колись об’єднала наших пращурів. І це нас починає роз’єднувати.

      Бо сказано ж у Новому Завіті (перше послання до коринтян):

      «…Бо якщо й сурма дасть непевний звук, то хто готуватиметься до бою?»

      Так і ви: якщо язиком не вимовите зрозумілого слова, то як дізнаєтесь, про що йдеться? Ви будете говорити на вітер.

      …Отже, «якщо не розумію значення слів, то буду чужинцем для того, хто говорить; а ті, хто промовляє – чужинцем для мене».

      Перестаньмо ж бути чужинцями серед своїх!

      Пора вже знову «слов’янізуватися». Співається ж у пісні:

      «Оскресни, Бояне, пресвітлий співаче! Та де ж ти так довго ночуєш? Давно вже по тобі слов’янщина плаче».

      А мова – всьому голова.

      А втративши мову свою, доводиться жити безголовими.

      Лише в VIII–IX ст. почалося масове розселення людей одного Слова, слов’ян на землях балтів. Великими групами селилися вони на Правобережжі Дніпра і Березіни, в басейні Сожу, контактували з місцевими племенами, які проживали в тих краях.

      Попереду йшли озброєні дружини, слідом за ними рухалося землеробське населення, яке й асимілювало місцевих аборигенів.

      Територію Білорусі населяли троє східнослов’янських племен – кривичі, дреговичі і радимичі.

      Північні кривичі стояли біля джерел Новгородської Русі. Західні кривичі створили Полоцьк, південні – Смоленськ, себто міста, що стали частиною Давньоруської держави ще за спадкоємця Рюрика, князя Олега. (Латиші і дотепер руських називають кривичами, Росію – Кревією, а Білорусію – Балткревією.) У всіх регіонах кривичі тісно співпрацювали з варягами. За свідченням імператора Костянтина Багрянородного, кривичі лаштували такі човни, на яких руси ходили в Царгород. Після утворення Київської Русі кривичі разом з в’ятичами брали дієву участь у колонізації східних земель – сучасні Тверська, Володимирська, Костромська, Рязанська, Ярославська і Нижегородська