Рогнеда. Валентин Чемерис

Читать онлайн.
Название Рогнеда
Автор произведения Валентин Чемерис
Жанр Историческая литература
Серия Історія України в романах
Издательство Историческая литература
Год выпуска 2016
isbn 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7495-9



Скачать книгу

іржав і – добігався та доіржався…

      Правляча верхівка Османської імперії, якій урвався терпець, улаштувала змову проти Ібрагіма, схибленого на жінках. І задушила його (оскільки проливати кров султанів було заборонено) шовковим шнурком.

      Князь Володимир мав сім лише офіційних дружин, що народили йому дванадцятеро синів… Чотирьох з них – від вже згадуваної Рогнеди.

      Титул її: княжна Полоцька, княгиня Київська.

      Віросповідання: християнство.

      Народилася: бл. 960 року (Полоцьк Полоцького князівства).

      Померла: бл. 1000 року (Ізяслав, Полоцьке князівство Київської Русі).

      Із роду Рогволодовичів.

      Ім’я при народженні: Рогнеда. У заміжжі отримала ім’я Горислава.

      Перед кончиною постриглася в черниці під ім’ям Анастасії.

      Батько: Рогволод, князь Полоцький.

      Мати: ім’я невідоме.

      Чоловік: Володимир Святославич.

      Діти: Ізяслав, Ярослав, Всеволод, Мстислав, дочки Предслава, Премислава.

      І от дивно: маючи, як уже мовилося, сім жінок, не беручи до уваги 800 наложниць, кохав по-справжньому (аж самому навіть дивно було) – лише одну (так воно, очевидно, й має бути) Рогнеду. Ту, яку силоміць збезчестив, поглумився з неї привселюдно, а тоді – покохав на все життя. Навіть і тоді її продовжував кохати, коли вона ледь не заколола його сонного. Дивом тоді він врятувався.

      Отож князь у пориві ніжності (а таке з Володимиром хоч іноді, а траплялося) називав її любкою-голубкою. Правда, дикою.

      – І коли вже тебе я приручу, дика моя голубко? – наче аж бідкався.

      Їй це подобалось.

      – Як приручиш, – загадково казала, – буду твоєю…

      – А ось і приручу. І не таких норовливих лошиць укоськував.

      – Але я… Я не лошиця.

      Лукаво кидаючи на нього погляди, вона таки жадала, аби він її вкоськав. Та й до того власне йшлося. Бо допоки ж їй чинити спротив? Вороття вже немає.

      Тож хай приручає її швидше, вона сама потай хоче приручитися в його Києві, на Русі його. А може, вже відчувала до нього, супостата й насильника, прихильність – це ж треба! Як швидко він її впокорив… Рогнеда боялась і страшилась того нового, досі невідомого їй почуття, що в неї почало народжуватися – разом із його дитям, що вже носила під серцем.

      Отож боялася свого кохання, але й прагнула швидше його утвердити. Хай полонить її всю. Зрештою, треба вже приставати до якогось берега. І ставати княгинею київською, бо тії Рогнеди, що була колись княгинею полоцькою, вже давно немає – вона лишилась десь там, далеко. В минулому. За туманами, за димами палаючого Полоцька.

      Чи, може, праві ті, котрі заявляють: що не кажіть, а кохання таки є у світі білому! Як ото у Володимира з Рогнедою – про це й наше сказання.

      Сказання перше.

      Сватались до Рогнеди два брати, два князі, два Святославичі

      Як воно було із тим сватанням? Зазвичай отак.

      Сват: «Ми люди німецькії, ідемо з землі турецької. Якось дома у нашій землі випала пороша.