Принц Каспіан. Клайв Льюїс

хтось легенько трусив його за плече. Спочивальню заливало таємниче місячне сяйво. Доктор Корнеліус, вдягнений у темний плащ із капюшоном, стояв у головах ліжка, тримаючи у руці ліхтар. Каспіан, що одразу ж пригадав їхню розмову, хутко зіскочив із ліжка й натягнув на себе першу-ліпшу одежу. Хоч літо вже було у розпалі, надворі стояла не по-літньому прохолодна ніч, і Каспіан навіть зрадів, коли наставник накинув йому на плечі плащ на кшталт того, у який був убраний сам, а на ноги натягнув пару теплих м’яких капців. За мить ледь помітні у своїх темних шатах наставник та учень уже нечутно пробиралися палацовими переходами.

      Здолавши чимало похмурих переходів та сходинок, через низенькі дверцята вони нарешті піднялися на оглядовий майданчик однієї зі сторожових веж. З одного боку від неї простягнулася парапетна стіна з бійницями, а з іншого майже прямовисно спадав крутий дах; під ними таємничо мерехтів темний густий палацовий сад, а десь над головою, у глибокому синьому небі, миготіли далекі зорі та блідим сяйвом світився місяць, а за кілька кроків вони опинилися перед дверима, що вели до Головної вежі, – доктор Корнеліус нечутно їх прочинив, і крученими сходами вони попрямували нагору вежі. Каспіан навіть дух затамував від хвилювання – йому й близько не дозволяли наближатися до тих сходів.

      Довгі гвинтові сходи вивели їх на вершечок вежі, і Каспіан аж охнув, як побачив навколишню красу. Далеко-далеко праворуч темніли невиразні обриси Західних гір, ліворуч – зміїлась срібна стрічка Великої ріки. Навколо стояла така дзвінка тиша, що можна було почути шум водоспаду на Бобровій греблі за милю з гаком від палацу. На сході принц помітив дві зорі, такі яскраві, що не помітити їх було неможливо, – вони сяяли, немов два невеличкі місяці. І майже торкалися одна одної.

      – Чи вони зіткнуться? – зі страхом та благоговінням запитав принц.

      – Ні, любий принце, – заспокоїв його доктор; він також розмовляв ледь чутним шепотом. – Їхні небесні високості не схиблять у фігурах своїх танців. Зустріч цих двох планет ознаменує поворот на краще для багатостраждальної Нарнії. Тарва, князь Перемоги, вітає Аламбіль, княгиню Миру… Вони зійдуться бік-о-бік для того, аби знову розійтися.

      – Шкода, що за деревами майже нічого не видно, – зауважив Каспіан. – Треба було піднятися на Західну вежу – хоч вона й не така висока, а от дерев там менше.

      Кілька хвилин доктор Корнеліус мовчки спостерігав за планетами. Нарешті він глибоко зітхнув та повернувся до Каспіана.

      – Що ж, – промовив він, – ось ви і побачили те, що вже не побачить жоден із ваших сучасників… Ви мали слушність, зауваживши, що спостерігати за планетами нам було б краще із Західної вежі, та у цієї вежі є кілька беззаперечних переваг…

      Каспіан підвів очі на наставника, утім, обличчя доктора приховував капюшон.

      – Перевага цієї вежі в тому, що під нами шість порожніх кімнат та довгі сходи, а двері, що ведуть угору, – на запірці, тому підслухати нас буде неможливо.

      – І