Покора. Мішель Уельбек

зонами лишаються також Бельгія та Нідерланди.

      До другої ночі гуркіт повністю стих, і я легко упіймав таксі. Я похвалив грушеву настоянку Ламперера – ми майже випорожнили пляшку. Авжеж, звісна річ, я вже роки, та що там – десятки років – чув подібні розмови. Вислів «Після мене хоч потоп» приписують то Людовикові П’ятнадцятому, то його коханці мадам де Помпадур. Цей вислів якнайкраще характеризував мій настрій, проте чи не вперше мене відвідала тривожна думка: адже «потоп» міг відбутись і до мого скону! Звісно, я не розраховував на щасливий кінець життя – не було жодних шансів уникнути ні жалоби, ні хвороби, ні болю; проте досі я сподівався залишити цей світ, не ставши свідком жахливих подій.

      Чи перебільшував Ламперер? На жаль, не перебільшував; на мене він справив враження людини, гідної довіри. Вранці я занурився у Rutube, проте не знайшов нічого про події на площі Кліши. Хіба натрапив на відео, яке налякало мене, хоч і не містило ніяких проявів жорстокості: група хлопців, з голови до ніг вбраних у чорне, у масках та каптурах, озброєні автоматами, поволі рухалися, розосередившись літерою V, серед будинків, які нагадували квартал Ла-Даль в Аржантеї[11]. Проте це відео знімали точно не на телефон: фокус був бездоганний, та ще й ефект уповільнення додали. Єдиною метою цього статичного приголомшливого сюжету було засвідчити присутність, контроль над певною територією. У випадку етнічної сутички мене було б автоматично зараховано до табору білих, тож уперше, вийшовши на закупи, я подумки подякував китайцям за те, що з самого заснування кварталу тут не було ні чорних, ні арабів; до речі, тут узагалі нечасто оселялися не-китайці, за винятком хіба що кількох в’єтнамців.

      Незле було б заздалегідь подбати про шляхи втечі, якщо справи підуть зовсім кепсько. Мій батько мешкав у шале у гірському масиві Екрени в Альпах, нещодавно (принаймні, я щойно про це дізнався) він знайшов собі нову подружку. Мама нудьгувала в Невері і жодної компанії, окрім французького бульдога, не мала. Я не спілкувався з ними уже років з десять. Ці двоє представників покоління baby-boom були невблаганними егоїстами, і я не мав жодного сумніву, що на мене вони не чекають. Час від часу я замислювався, чи побачу ще батьків до їхньої смерті, проте щоразу відповідь була негативною, і я сумнівався, що громадянська війна якось вплине на це – вони обов’язково знайшли б привід відмовити мені у притулку; батьки ніколи за приводом до кишені не ходили. Ще в мене були друзі, чимало, хоча, зрештою, не так уже й багато – з деким я втратив зв’язок; нарешті, була Аліса – її я міг вважати за друга. А у цілому, після розлучення з Міріам, я був абсолютно самотній.

Неділя, 15 травня

      Мені завжди подобалися вечірні шоу в день виборів президента; за винятком фіналів чемпіонатів світу з футболу, гадаю, це була моя улюблена телевізійна програма. Звісна річ, атмосфера цих шоу була значно менш напруженою, адже вибори – це специфічний дискурс, історія, завершення якої відоме з першої ж хвилини; проте

11

Квартал Ла-Даль (La Dalle, Плита) – відомий урбаністичний проект 1960-х років.