Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя. Регіна Бретт

залі було безліч фотографій. На всіх був Бретт. На одній він у костюмі з першого причастя, на іншій – у шапці й мантії випускника. Була фотографія Бретта в баскетбольній формі і ще одна з медалями Параолімпійських ігор. Дядько Пол подбав про те, щоб його син прожив яскраве життя.

      Під час поминальної проповіді священик попросив нас поміркувати над тим, як ми використовуємо свої дари. «Бретта було обдаровано природою, – сказав священик. – Він отримав свої дари разом із додатковою хромосомою». «Наш світ потребує таких людей, як Бретт, – продовжив він. – Бретт не був неповноцінним. Він показав нам, чого Господь очікує від нас – Він хоче, щоб ми раділи кожному подиху».

      А ще наш світ потребує таких людей, як дядько Пол. Саме його спокійна сила підтримувала світ, щоб Бретт зміг вистрибом пройти по життю і радіти кожному дню так, як це вдавалося тільки йому. У його світі великодній кролик і Санта-Клаус насправді існували, дні народження святкували цілий тиждень і не було ніякого поділу на раси – були лише люди з кращою засмагою.

      Дядько всміхнувся, коли його син Пол сказав: «Люди завжди говорили, що ми – величезний дар для Бретта, але насправді все було навпаки – Бретт був величезним даром для всіх нас». Вони всім завдячували саме дядькові, адже він підтримував небо над ними.

      Одного дня дядько Пол зателефонував мені, щоб сказати, як він мною пишається. Я зберегла його повідомлення і час від часу прослуховую запис, щоб згадати його голос, тремтливий через хворобу Паркінсона і похилий вік, проте все ще переповнений такою доброю вдячністю. Він ніколи не скаржився на своє життя.

      Саме дядечко Пол уперше сказав, що Бог ніколи не дає нам більше, ніж ми можемо витримати. Одні з нас можуть знести більше, інші наділені меншою силою. Хай там як, коли нам випало підтримувати частинку неба, значить, це нам під силу. Адже це наш дар.

      Урок 11. Примиріться зі своїм минулим, щоб воно не псувало вашого теперішнього життя

      Напевне, у вас теж був один із тих днів, коли все добре, а потім раптово все міняється на гірше.

      Зовні ніби нічого не сталося, проте всередині все перевернулося. Трапилося щось таке, чого не описати словами, і несподівано ви опиняєтесь на дні глибоченної ями у вашій душі.

      Буває дуже складно зрозуміти, що саме штовхнуло вас у прірву. Якийсь шум, якийсь запах або чиєсь зауваження. Щось зовсім незначне може загнати вас у власну темряву, страх і відчай. І це стається так швидко, що геть незрозуміло, як ви там опинились. А інколи здається, що повільно летиш униз і ніяк не можеш зачепитися за що-небудь.

      У чому ж причина? В усіх буває по-різному, особливо в тих людей, які в дитинстві зазнали поганого або недбалого ставлення. Що ж до мене, спусковим гачком можуть із легкістю стати такі дрібниці, як запах крейди або пакет молока. Чи маленькі розкладні крісла, які були в нас у першому класі. А ще – плач дитини в крамниці і роздратований тато чи мама, що тягнуть за собою малюка через усю стоянку. І звук ударів у жорстоких фільмах.

      Бувають