Зворотний бік сутіні. Дара Корній

палке захоплення розтинанням трупів всяких земноводних чи дружбу з потворними істотами з ворожих світів. Ліпше поцілунки з додолами, аніж усі-пусі з чуперадлами. Тьху…

      – Невже не закидаєш? – Лед іронічно перекривлював брата. – Ой-ой, а от щойно це була просто пізнавальна бесіда, так?! Але я не буду виправдовуватися. Йолкі-матолкі, нізащо! Мова зараз не про мене, а про дівчину. Що будемо робити? Проблема спільна. От щойно, наприклад, я зауважив у неї на шиї, крім варгану, ще дещо.

      Мальва відчула, як її потягнули за мотузку. Хотіла вхопити безстидника за руку, на мить забувши про те, що не може рухатися. Злісно чортихнулася всередині тіла, яке геть її не слухало. Всі знані закляття, і темні, і світлі, промчали в голові: повернення, відвернення, зневільнення… Нічого не допомагало. А хлопці тим часом вивчали її, ніби якусь дивовижу.

      – Мушля. Глянь, йолкі-матолкі, точно мушля. Але якась вона не тутешня, чи шо? – Вів зацікавлено голос Леда. – У жодних відомих мені водах таких не зустрічав. Хе! Мені все більше подобається ця краля, друже Полелю. Дуже цікавий індивідуум із безсмертної братії. Тре’ її терміново оживити, мо’, тоді дізнаємося більше. Давай затягнемо її до одного чарівного місця і…

      Полель сердито обірвав Леда:

      – Що?! Я категорично проти. Давай ліпше повернемо її назад, покладемо туди, де взяли. Мені, звісно, її жаль і таке інше. Але те, що ти замислив, – це вбивство. А так принаймні вона матиме шанс.

      – Шанс? Ну ти, брате, загнув! Взагалі мене за кровопивцю маєш!? Хіба я звір скажений чи потвора бабайська? – Здавалося, що Лед не знає, як реагувати на закид брата – ображатися чи лаятися. – Я ж не пропоную її вбивати. І як ти собі уявляєш її повернення назад? Куди? У воду? Вона ж непритомна і в такому стані точно ґиґнеться. А мо’, ти хочеш її темним віддати, га? Авжеж, в Оселищі Відтіні вже, либонь, спохопилися і прискіпливо шукають пропажу. Бо вона втікачка і, може, навіть злочинниця. Тобто за їхніми темними законами! Розумієш? Втікачка і злочин ниця . Факт! Чи ти пропонуєш її під ворота Ягілчині підкинути? Пожалій дівку, брате. Темні її там насамперед шукатимуть. Це ж темні. Не вірять нікому. Засранці всевидячі. Якщо десь вона й у безпеці, то лишень у нас, йолкі-матолкі.

      – Слухай, братіку, а без цих твоїх словечок уже ніяк? Мама ж тебе просила говорити чемно. – Полель невдоволено і трохи роздратовано робить брату зауваження. – Навіть темні таких слів уникають. Навіщо ти так?

      – Ой-ой! Мо’, сопілку витягнеш чи бандуру в руки візьмеш та щось мені заграєш про красу неба, хмаринок і благородство почуттів у трудівниць-бджілок, йолкі-матолкі? Пішов ти в дупу, брате. Я ж про порятунок людини торочу, а він мене виховувати зібрався. Наче матусиних, батькових і сестринських монологів мені мало. «Люби ближнього, говори тільки добрі слова, усміхайся світу і теде»… А як мені не хо шкіритися до світу, то що робити? Піти втопитися? Мо’, мене в притулок до темних на перевиховання віддасте? – Лед не на жарт роздратувався.

      Мальві він чомусь більше подобається, аніж правильний і романтичний Полель. Навіть те,