Адюльтер. Пауло Коельйо

не така дивна.

      Мені хотілося б їм відповісти: так, бо я зробила щось таке, чого не слід було робити, та, попри те, я анітрохи не почуваюся винною, лише боюся, щоб мене не викрили.

      Повернувся мій чоловік, як завжди, поцілував мене й запитав, як я провела день і що ми маємо на вечерю. Я дала йому відповіді, до яких він звик. Якщо він не помітить жодних змін у рутинному розпорядку дня, то не запідозрить, що сьогодні в другій половині дня я займалася оральним сексом з одним політиком.

      Який, до речі, не подарував мені найменшої фізичної втіхи. І тепер я божеволію від бажання, тепер я потребую чоловіка, багатьох поцілунків, хочу відчувати біль і втіху від тіла, яке лежить на моєму тілі.

      Коли ми піднялися до спальні, я усвідомила, що перебуваю в стані надзвичайного збудження й мені до болю хочеться покохатися зі своїм чоловіком. Але я повинна зберігати спокій – ніяких перебільшень, бо він може щось запідозрити.

      Я прийняла ванну, лягла поруч із ним, забрала пігулку з його руки й поклала її на нічний столик. Почала пестити йому груди й швидко розбудила в ньому бажання. Ми проникли одне в одного, як уже давно не робили. Коли я застогнала трохи голосніше, він попросив, аби я стримувалася, щоб не розбудити дітей, але я сказала, що мені наостогиділи ці прохання і я хочу виразити на повен голос усе, що почуваю.

      Я спізнала кілька оргазмів. Боже мій, як я кохаю цього чоловіка, що лежить поруч зі мною! Ми закінчили виснажені й спітнілі, тому я вирішила прийняти ванну ще раз. Він пішов зі мною й почав жартувати, спрямовуючи душ на мою вульву. Я попросила, щоб він перестав, бо почувалася дуже стомленою, мені треба добре виспатися, а тому хай він не збуджує мене знову.

      Коли ми витирали одне одного, мене опанувало неподоланне бажання змінити свій спосіб гаяти дні, і я попросила, щоб він повів мене в нічний клуб на танці. Гадаю, цієї миті він запідозрив, що тут ідеться про інше.

      – Завтра?

      – Завтра я не зможу, бо маю піти на заняття з йоги. Підемо в п’ятницю.

      – Оскільки ти торкнулася цієї теми, можна мені поставити тобі досить пряме запитання? – Моє серце зупинилося. Він провадив: – Чому ти вирішила ходити на заняття з йоги? Ти жінка спокійна, яка живе в гармонії з собою й добре знає, чого хоче. Тобі не здається, що ти марнуєш час?

      Моє серце знову закалатало. Я нічого не відповіла. Обмежилася усмішкою й погладила його по обличчю.

      Я впала в ліжко, заплющила очі й подумала, перш ніж заснути: либонь, я переживаю кризу, типову для мого віку. Вона минеться.

      У нашому світі неможливо бути щасливим завжди. Нікому це не вдається. Тож треба навчитися боротися з реаліями життя.

      Люба депресіє, не наближайся до мене. Не будь такою нав’язливою. Набридай іншим, тим, хто має більше причин, ніж я, дивитися в дзеркало й казати: «Яке воно марне, наше життя». Хочеш ти чи не хочеш, я знаю, як завдати тобі поразки.

      Депресіє, ти лише марнуєш зі мною час.

      Зустріч із Жакобом Кенігом була такою, як я її собі уявляла. Ми пішли в «Озерні перлини» – дорогий ресторан на березі