Петрусь Галдівничок і Нижній світ. Валерій Гаєвський

якогось дня Петрусь приніс нишком у повітку велику рябу гадюку, яка покірливо й навіть грайливо вимальовала у повітрі тригранною головою перед дитинчам коників і зайців, батьки допетрали: тісно вже їхньому синочку у їхньому хутірці, й напучувати його, як звичайну дитину, їм не під силу. Наразі взявся брехати Батіжок, Трут цитьнув на нього, але пес, хоча й тихо, але продовжував гавкати, навіть підвивав сумовито – чи то вловив настрій хазяїна, чи то Петрусь, який виринув з мороку, знову приволік на хутір якусь звірину. «Запру у будці, псюро неслухняний, – гримнув Трут й, вибивши об халяву чобота загаслу люльку, поманив нею хлопчину. Петрусю звернуло на десятий, але виглядає старшим й не так статурою бере, як мовою, а ще очима – смарагдами з великими чорними зіницями, котрі не звужуються навіть при найбільшому сонці. Ось і зараз у їх глибині спалахували маленькі іскорки, й син першим озвався до батька геть не по-дитячому:

      – Тату, не карайтеся марно. Не на горе завтрашня дорога.

* * *

      Однак тривога висіла над хутором чи не до третіх півнів, аж поки Трут не запряг важкого воза паровицею добрих чалих, всадовив біля передка Мотрю й Петруся й покотив до Дніпра, де у плавнях, у затоці, оточеній трясовиною, ховав байдака з веслами.

      …Мотря затремтіла від жалю, коли чоловік з сином щезли у очеретяних нетрях, від яких тягло незнищимою вільгістю, затим знесилена веремією, подибала до воза, зупиненого неподалік пологого піскуватого берега, у який згори впирався путівець, а з боку Дніпра – затока, що за кільканадцять саженів втікала у плавні. Байдак з’явився нескоро – вже й коні повитягували голови з гопалки, напханої свіжим сіном й сито пофоркували; врешті у переспіви птаства у дикому вишняку, біля якого присіла вколисати бодай трішки млосну тугу, вплелося голосне повискування давно не мащених кочетків; а ще по якомусь часі з’явився і човен, поплив до берега під очеретяною стіною. Трут зняв весла, попрохав Петруся принести бляшанку з дьогтем (синок знав, де її шукати у возі) й лише, коли змастив кочетки, взявся вантажити байдака. Затим відірвав жінку від сина, обняв її і наказав мерщій повертатися на хутір й пильнувати їх маленький рай. Ще мить – і човен з обома Трутами щез у лабіринті плавнів, ще по якомусь часі вихопився на Дніпро – попереду Петруся чекав лабіринт життя.

* * *

      Не один десяток турецьких галер загинуло, намагаючись знайти у очеретяних хащах Великого Лугу острів Базавлук. Щойно завернуть з Чортомлицького Дніприща[3] у одну з численних проток у плавнях, як із захованих у очеретах запорізьких човнів козаки щедро пригощають їх гостинцями із гарматок, гаківниць, самопалів, мушкетів й булдимок; одберуть добро і зброю у постріляних турок, спалять галери, а тоді зникають у загубленій у очеретяному лісі річці Підпільній, а з неї – у Сандалку, відтіля – у її рукав Верхню Лапку, з Верхньої Лапки – у річку Базавлук, перед болотистим гирлом якої і постав веселий і грізний, однойменний острів. Тут, у неприступному для

3

Чортомлицьке Дніприще – один з рукавів тогочасного Дніпра (не плутати з річкою Чортомлик).