Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

в майбутньому виходити з твоїх вуст.

      Я поворушила пальцями, щоб поновити їхню чутливість. Метью, розгнівавшись, стиснув їх так міцно, що втис обручку на третьому пальці моєї лівої руки глибоко в плоть, залишивши в ній глибокий червоний слід. Хоча діамант в центрі обручки й не був огранений, він все одно ловив тепло вогню в каміні. Цей перстень був несподіваним подарунком від Ізабо, матері Метью. Кілька годин тому – кілька сторіч тому? – Метью повторив слова стародавньої шлюбної церемонії і надягнув цей перстень мені на палець.

      Почулось торохтіння посуду, і в кімнаті з’явилися двоє вампірів. Один був худорлявий з експресивним обвітреним обличчям кольору лісового горіха, чорним волоссям та чорними очима. У руках він тримав велику пласку пляшку з вином та келих із ніжкою у формі дельфіна. Другим вампіром виявилася кістлява жінка, що несла тарілку з хлібом та сиром.

      – Ласкаво просимо додому, мілорде, – сказав чоловік, явно збентежений. Дивно, але через французький акцент мені було легше зрозуміти його. – Посланець сказав нам у четвер, що…

      – Мої плани змінилися, П’єре, – перервав його Метью і сказав, обернувшись до жінки: – Речі моєї дружини були втрачені під час подорожі, Франсуазо, а одіж так забруднилася, що я її спалив.

      Метью збрехав нахабно й упевнено, та, схоже, ані вампіри, ані Кіт йому не повірили.

      – Вашої дружини? – перепитала Франсуаза з таким самим французьким акцентом, як і в П’єра. – Але ж вона т…

      – Теплокровна, – закінчив за неї Метью, беручи з таці келих. – Скажи Шарлю, що йому доведеться годувати ще один рот. Діана щойно перенесла хворобу, і лікар прописав їй свіже м’ясо та рибу. Комусь доведеться сходити на базар, П’єре.

      П’єр закліпав очима.

      – Слухаю, мілорде.

      – А ще їй потрібна одежа, – зазначила Франсуаза, змірюючи мене оцінюючим поглядом. Метью кивнув, і вона пішла геть, а слідом за нею П’єр.

      – Що сталося з твоїм волоссям? – здивовано спитав Метью, тримаючи в руці солом’яно-русяве пасмо.

      – Ой, тільки не це, – пробурмотіла я. Замість мого звичного, до плечей, жовтавого волосся я несподівано набула червонясто-золотавих кучерів, що сягали мені аж до талії. Востаннє моє волосся почало жити власним життям іще в університеті, де я грала Офелію в постановці «Гамлета». Під час нашої подорожі в минуле в мені прокинулася відьма. Само собою, що разом із цим вивільнилися всі мої магічні таланти.

      Мабуть, вампіри відчули запах адреналіну та раптовий сплеск тривоги, що супроводжував усвідомлення цього факту, або ж вони почули музику, що зазвучала в моїй крові. Демони на кшталт Кіта також мали здатність відчувати приплив відьмацької енергії.

      – Повний капець, – ядуче вишкірився Марлоу. – Ти припер додому відьму. Що ж вона учворила? Яке лихо вчинила?

      – Облиш, Кіте, це не твій клопіт. – У голосі Метью знову з’явилися командні нотки, але його пальці, що тримали пасмо мого волосся, зберігали ніжність свого дотику. – Не хвилюйся, серце моє. Я впевнений, що це просто