Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

зі зростаючою втіхою стежив за цими словесними перестрілками.

      – А з ким у тебе зараз проблеми? – спитав він Марлоу, простягаючи руку до келиха з вином. – І скільки коштуватиме визволити тебе з цієї халепи?

      – Із моїм кравцем, – відповів Кіт, показуючи на свій дорогий костюм. – Також із видавцем «Тамерлана Великого». – Він невпевнено замовк, вочевидь подумки розташовуючи свої борги відповідно до їх пріоритетності. – А іще отой негідник Гопкінс, який, бач, вважає себе власником будинку, де я мешкаю. Але я маю ось що. – Із цими словами Кіт високо підняв маленьку фігурку Діани, яку виграв у Метью тієї суботньої ночі, коли вони грали в шахи. Боячись випустити статуетку з поля зору, я трохи подалася вперед.

      – Хоч якою скрутною не була ваша фінансова ситуація, не збирайтесь заставити її за копійки, – вирвалося у мене. Метью зиркнув у мій бік і легеньким порухом руки змусив знову відкинутися на спинку.

      – Я про це потурбуюся, не хвилюйся.

      Марлоу вишкірився і, хутко підхопившись на ноги, сховав фігурку богині собі в кишеню.

      – На тебе завжди можна покластися, Мете. Звісно, я з тобою неодмінно розрахуюся.

      – Звісно, що розрахуєшся, – промимрили в унісон Метью, Волтер і Джордж із сумнівом у голосі.

      – Коли я з тобою розрахуюся, частину грошей витрать на придбання бороди, – відказав Кіт, із задоволенням погладжуючи власну. – Бо маєш жахливий вигляд.

      «Купити бороду?» Мабуть, я щось не так зрозуміла. Напевне, Марлоу знову вживає жаргонні слівця, хоча Метью, з огляду на мене, уже просив його цього не робити.

      – В Оксфорді є один цирульник, справжній чаклун. Волосся твого чоловіка відростає повільно, як і в усіх його одноплемінників, до того ж, він чисто поголений. – Побачивши, що я й досі нічого не розумію, Кіт продовжив пояснювати з підкресленою терплячістю.

      – При теперішній зовнішності Метью дуже впадає в око. Тому йому потрібна борода. Вочевидь, ви – недостатньо сильна відьма, щоб забезпечити бородою свого чоловіка, тому доведеться нам пошукати кого-небудь здатного це зробити.

      Мій погляд ковзнув до порожньої вази, що стояла на берестяному столі. Раніше Франсуаза наповнювала її букетами з саду – пагінцями дуба, гілочками мушмули з брунатними плодами, що нагадували шипшину, та кількома білими трояндами, щоб внести до кімнати колір та аромат. Кілька годин тому я торкнулася пальцями гілочок, щоб витягнути троянди й мушмулу і встромити їх на передньому плані вази. Секунд з п’ятнадцять я милувалася результатами перестановки, та раптом квіти і плоди зів’яли прямо у мене перед очима. Зневоднення ширилося від моїх пальців навсібіч, і їх поколювало від потоку інформації про рослини, який до них ішов: реакція на сонячне світло, заспокійливе відчуття дощу, відчуття сили коренів, зумовлене їхнім опором вітру, смак ґрунту.

      Метью мав рацію. Після того як ми опинилися в 1590 році, моя магія почала змінюватися. Залишилися в минулому виверження відьмовогню, відьмоводи та відьмовітру, які траплялися у мене після того, як я зустріла