Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

Читать онлайн.
Название Сповідь відьом. Тінь ночі
Автор произведения Дебора Гаркнесс
Жанр Зарубежная образовательная литература
Серия
Издательство Зарубежная образовательная литература
Год выпуска 2012
isbn 978-966-14-5129-1



Скачать книгу

мені здалося, наче я щось побачила в кутку. Можливо, то була гра світла, – сказала я, торкнувшись долонею до щоки.

      – Може, то на тебе так вплинув зсув часу, серце моє, – пробурмотів Метью. – Я обіцяв тобі, що ми прогуляємося в парку. Ти вийдеш зі мною надвір провітрити голову?

      Можливо, то дійсно був побічний ефект від подорожі в часі, і свіже повітря мені дійсно допомогло б. Але ми щойно прибули, а Метью не бачився зі своїми товаришами більш ніж чотириста років.

      – Ти б залишався зі своїми друзями, – твердо заперечила я, хоча мій погляд мимоволі тягнуло до вікон.

      – Коли ми повернемося, вони й досі сидітимуть тут, розпиваючи моє вино, – з посмішкою зауважив Метью. А потім додав, обернувшись до Волтера: – Я покажу Діані її дім і пересвідчуся, що вона зможе самостійно знаходити шлях у парку та садах.

      – Нам треба буде поговорити, – попередив його Волтер. – Ми ще не з усім розібралися.

      Метью кивнув, беручи мене за талію.

      – Не зараз, трохи згодом.

      Залишивши представників групи «Школа ночі» у вітальні, ми пішли надвір. Том уже втратив інтерес до стосунків між відьмою та вампіром і заглибився в читання. Джордж також поринув у власні думки й сидів, щось завзято записуючи у нотатник. Погляд Кіта був пильний та насторожений, Волтера – обережно-підозрілий, а очі Генрі повнилися симпатією і співчуттям. У своєму чорному вбранні, з настороженими обличчями, усі троє скидалися на зграйку лиховісних круків. І це нагадало мені слова, які невдовзі мав сказати Шекспір про членів цієї групи.

      – Який там початок, – стиха спитала я Метью. – «Чорне – символ пекла»?

      Метью замислився. – «Чорне – символ пекла, темниці барва й школа ночі».

      – «Колір дружби» – було б доречніше, – зауважила я. Я вже бачила, як Метью керував читачами в Бодлійській бібліотеці, але я все одно не очікувала, що він матиме такий сильний вплив на таких видатних людей, як Волтер Рейлі та Кіт Марлоу. – А чи є щось таке, чого б твої приятелі не зробили заради тебе, Метью?

      – Благаймо Господа, щоб ми ніколи про це не дізналися, – серйозно відповів Метью.

3

      Уранці в понеділок мене провели до кабінету Метью. Він розташовувався між апартаментами П’єра та меншою кімнатою, використовуваною для ведення майнових справ, і звідти відкривався вид на сторожку біля воріт та вудстокський шлях.

      Більшість хлопців – тепер, коли я ближче познайомилася з ними, цей збірний термін здавався мені набагато кращим, аніж грандіозне «Школа ночі» – замкнулися в кімнаті, яку Метью називав їдальнею, і, попиваючи ель та вино, напружували свою багату уяву, щоб вигадати вірогідну історію мого минулого. Волтер запевнив мене, що ця історія в своєму завершеному вигляді пояснить допитливим місцевим мешканцям мою раптову появу у Вудстоці, зніме запитання про мій дивний акцент та звички.

      А придумали вони дещо вкрай мелодраматичне. І недивно, бо ключові елементи моєї «легенди» вигадали двоє драматургів, Кіт і Джордж, котрі постійно мешкали