Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

м’ятою вода…

      Підростали соколята

      Біля рідного гнізда.

      Хата вікнами ясниться,

      А гніздо – живе тепло.

      Підростали горді птиці

      І ставали на крило.

      Соколята вчули клекіт,

      Сил небесних благодать.

      Полетіли в край далекий

      Долі кращої шукать.

      Наліталися доволі,

      Повернулись… Та дарма:

      Залишилися тополі,

      А гнізда уже нема.

▲▲▲

      Причепурусь… Сорочка модна —

      Але нема до кого йти.

      Моя душа давно самотня,

      Вона в обіймах німоти.

      Та хочеться комусь сказати

      Своє – утішне і сумне…

      Пішли за обрії строкаті —

      Хто міг послухати мене.

      Тож прошепчу – хай чує небо

      Й зоря, що впала у траву.

      Хоч їм мені підтвердить треба,

      Що я ще є, іще живу.

МОЯ ЗЕМЛЯ – МІЙ РІДНИЙ ДІМ

      Я тут родився, тут живу,

      Тут біля мене рідні лиця.

      Для радості сяйну жагу

      Дає мені свята землиця.

      Зерно із теплої руки

      Паде в ріллю не випадково…

      Мене стрічають земляки —

      Я чую українську мову.

      В садку черешні розцвіли,

      До вікон хилиться калина…

      Хлібець кладімо на столи,

      Щоб сходилась уся родина.

      Щоб ми у єдності жили,

      Оберігали отчу хату

      І домагалися хвали,

      Не покорившись супостату.

      Моя земля – мій рідний дім,

      Горнусь до неї, як до нені.

      Їй я завдячую усім,

      Бо вже вкарбований у неї.

ПОВЧАЛЬНА ІСТОРІЯ

      Дідок старий, як та свіча,

      Що догора щодня.

      Та затуля йому печаль

      Мале собаченя.

      Прибилося, коли був сам, —

      З довірою в очах…

      Тому-то, може, й не згаса

      Ще дідова свіча.

НІЖ

      Не носи за спиною ножа,

      Щоби вдарить ним когось у злості.

      І закров’яниться біла постіль,

      Й заголосить десь чиясь душа.

      Ніж для того, щоб хліби святкові

      Врізать і роздать по скибці всім,

      Хто прийшов до тебе гостем в дім…

      Ніж – для хліба,

      Зовсім – не для крові.

РЕСТОРАННИЙ СПІВАК

      Між хмільних та байдужих,

      Що не змовкнуть ніяк,

      Ти співаєш, мій друже, —

      Ресторанний співак.

      Пересиливши гуркіт,

      З мікрофоном стоїш.

      Тим бажасться «Мурка»,

      Цей замовив «Камыш».

      Ллєш романсове соло

      Для поважних персон…

      Оксамитовий голос

      Під живий саксофон.

      До півночі робота —

      Не стихає вокал…

      Пахне ромом і потом

      Переповнений зал.

      Посміхнешся пихатим

      Переливом октав,

      Щоб десятку зім’яту

      Хтось в кишеню поклав.

      А як двері зачинить

      Очманілий народ —

      Недопиту