Історія речей. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

RCA, яку очолював інженер-електронник Володимир Зворикін. За джерело зображення в новій конструкції правили електронно-променеві трубки. Певний час електронне та механічне телебачення існували паралельно. Проте вже в середині 30-х років механічне телебачення остаточно поступилося новій моделі.

      Сучасний будинок неможливо уявити без телевізора

      В СРСР першими почали працювати московський (на Шаболовці) та Ленінградський телецентри. Це сталося 1938 року. Перші сеанси передач були колективними, бо подивитися їх можна було хіба що в місцевих палацах культури. Крихітний пронизливо-зелений екранчик водночас могли дивитися не більше 15–20 осіб.

      Приватні приймачі в країнах колишнього Радянського Союзу з’явилися тільки в 1949 році. Першим з них став телевізор КВН-49. Серед народу він був більш відомий під назвою «Купив – Ввімкнув – Не працює»… Що вдієш, якість тодішніх пристроїв не вражала! Екран новинки мав розміри трохи більші, ніж 10x14 сантиметрів. Рятували глядачів збільшувальні лінзи, наповнені гліцерином чи дистильованою водою: їх встановлювали перед телевізором. Але зображення залишалося більш-менш нормальним тільки для того, хто сидів прямо перед екраном. Усі ж інші відчували себе так, начебто потрапили в якусь «кімнату сміху», завішану кривими дзеркалами. Але мати вдома телевізор означало демонструвати неабиякий рівень добробуту. До того ж сусіди прагнули будь-що заприятелювати з його щасливими власниками. Іноді до кімнати хазяїна телевізора під час трансляції збиралася мало не вся комуналка…

      У Сполучених Штатах перший телевізор у широкому продажу з’явився на десять років раніше – у 1939-му. «Настільна» версія приймача при збиранні «одягалася» в шафу ручної роботи. Екран RCA TT був п’ятидюймовим. В СРСР над дизайном телевізорів ніхто не замислювався. На Заході ж швидко збагнули: ця річ стає невід’ємним атрибутом людської оселі, отже, повинна відображувати імідж свого володаря і пасувати до будь-якого інтер’єру. Тож наприкінці 50-х років на прилавках магазинів споживачі побачили моделі так званого «космічного» дизайну, а в 70-х у моді була «відеосфера», створена японськими корпораціями.

      На той час стандарт передачі чорно-білого зображення був більш-менш єдиним в усьому світі – відмінність існувала тільки у відстані між частотами передачі зображення і звуку. Це тривало десь до 90-х років минулого століття. Потім на арену вийшли проекційні телевізори. Вони вже мали не тільки електронно-променеву трубку. Улюблені апарати могли бути рідкокристалічними або будуватися на основі мікромеханічного оптичного модулятора. Крім того, популярності швидко набули телевізори на основі рідкокристалічних та TFT-дисплеїв.

      Домашній кінотеатр

      На сьогодні чорно-білі телевізори стали вже реліквією. Знайти їх дуже важко, бо кольорові пристрої виявилися більш привабливими для споживачів. (Ще б пак! А коли б вам довелося купувати таку річ, що б ви взяли – кольорового красеня чи похмурий